Фізична культура 11 клас

29.05
Тема. Футбол - гра мільйонів.
Скласти кросворд до теми "Футбол"
Скірн надіслати на вайбер вчителя 0994104783.


27.05
Тема. Ведення і обведення суперника.
Відео: обведення
Дії з м'ячем. Якщо партнери закриті і немає можливості для передачі, доцільно використовувати ведення. Треба пам'ятати, що без м'яча футболіст переміщується швидше, тому перетримування м'яча гальмує розвиток атаки. Обведення — найважливіший засіб індивідуального подолання оборони. Розрізняють такі види обведення: за допомогою варіювання швидкості і зміни напрямку руху, з використанням відволікаючих дій. Обведення ніколи не повинне бути самоціллю. Атакуючі дії завершуються ударами по воротах. Вибір способу виконання удару, його сили, напрямку і траєкторії польоту м'яча залежить від конкретної ігрової ситуації.
Обведення суперника Обведення – це техніко-тактичний прийом, який найбільш повно характеризує майстерність футболіста. Мета обведення – вийти за спину суперника, виключити його із захисту і створити сприятливі умови для подальших дій з м'ячем. Вони спрямовані на прорив оборони суперника та вихід гравця з м'ячем на оперативний простір чи на позицію, яка зручна для завершального удару. Обведення суперника переважно здійснюється двома способами: з постійним контролем м'яча та з тимчасовою втратою контролю м'яча (прокидання м'яча). Перший варіант обведення виконується в умовах обмеженого ігрового простору під час скупчення декількох гравців суперника; другий застосовують, як правило, тоді, коли за гравцем суперника є вільний простір і його ніхто не підстраховує. Обведення – настільки ефективний тактичний прийом (гравець виходить на оперативний простір, виникає чисельна перевага, створюється позиція для завершального удару тощо), наскільки й небезпечний (у разі втрати м'яча суперник може провести ефективну контратаку). Тому обведення суперника має здійснюватися лише в умовах, що диктуються ігровою ситуацією, тобто тоді, коли немає можливості вирішити яке-небудь тактичне завдання значно легше і надійніше у комбінаційному плані. В умовах, коли обведення гравця (гравців) суперника є доконечною потребою, доцільно керуватись такими тактичними правилами: 1) починати обведення суперника у напрямку його опорної ноги. Порівнявшись з ним, треба різко прискоритися, водночас перекриваючи корпусом шлях супернику до м'яча; 239 2) в умовах одноборства гравець, що знаходиться без м'яча, перебуває або у фазі перехоплення його (коли він знаходиться від гравця з м'ячем на відстані 2-3 м та більше і намагається перехопити передачу суперника) або у фазі відбору (коли він безпосередньо зближується з гравцем, що володіє м'ячем, і намагається відібрати його). Тому рекомендується перед тим, як здійснити обведення суперника, виконати хибний рух на передачу м'яча чи удар по воротах і цим самим спробувати "перевести" суперника у фазу перехоплення, тобто, змусити його зреагувати на хибний рух, і в цьому випадку йому буде важче перешкодити руху нападаючого з м'ячем; 3) обводити гравця команди суперника декілька разів тактично недоцільно. Обведення здійснюється з метою вийти на оперативний простір або створити чисельну перевагу. Відразу після того, як вдалось залишити суперника позаду, треба різко прискоритись з м'ячем у вільну зону, або зробити передачу партнеру чи нанести удар по воротах; 4) гравець, що виконує обведення, має чітко усвідомити: у разі втрати м'яча може виникнути ігрова ситуація з утворенням чисельної переваги суперника. Тому йому потрібно відразу після втрати м'яча за найкоротший проміжок часу переключитись на його вибір.



26.05
Тема. Ловіння та відбивання ріних м'ячів.
Відео: м'ячі

Ловіння м'яча

Ловіння м'яча є основним засобом техніки воротаря. Вона здійснюється переважно двома руками. У залежності від напрямку, траєкторії і швидкості руху м'яча ловіння виконується знизу, зверху або збоку. Ловіння м'ячів, що летять на значній відстані від воротаря, здійснюється в падінні.

Ловіння м'яча знизу використовується для оволодіння м'ячами, що котяться, що опускаються і низько (до рівня грудей) летять назустріч воротареві. У підготовчій фазі воротар нахиляється вперед і опускає руки вниз (Рис. 9). Долоні повернені до м'яча, пальці трохи розставлені. Руки не повинні бути надмірно напружені. Ноги зімкнуті, прямі або небагато зігнуті. У момент зіткнення м'яч підхоплюється кистями знизу і підтягується до живота. Часто в процесі гри приходиться здійснювати ловіння м'ячів в стороні від воротаря. У цьому випадку необхідно попередньо переміститися убік напрямку руху м'яча [17,72].

Ловіння м'яча зверху застосовується для оволодіння м`ячами, які летять із середньою траєкторією (на рівні грудей і голови), а також м'ячів, що високо летять і опускаються (Рис. 10). Приймаючи вихідне положення, незначно зігнуті руки виносяться вперед або вгору. Долоні, повернені до м'яча, з розставленими і напівзігнутими пальцями утворюють своєрідну «півсферу». Швидкість м'яча гаситься за рахунок поступального руху кистей, і згинання рук.

М'ячі, які високо летять, варто ловити двома руками зверху в стрибку.

Ловіння м'яча в падінні – ефективний засіб оволодіння м'ячами, спрямованими зненацька, точно і сильно убік від воротаря; перехоплення передач і «прострілів» уздовж воріт; відбирання м'яча в ногах у суперника. Є два варіанти ловіння: без фази польоту і з фазою польоту.

Перший варіант застосовується звичайно для ловіння м'ячів, що котяться на відстані 2–2,5 м від воротаря. Воротар попередньо робить широкий крок, руки спрямовуються до м'яча. Падіння відбувається «перекатом»: спочатку землі торкається гомілка, потім стегно і тулуб. Витягнуті паралельно руки створюють перешкоду на шляху м'яча [15,120].

Для ловіння м'ячів, що летять на значній відстані, використовується падіння з фазою польоту. У попередній фазі виконується один або два швидких приставних кроки в напрямку польоту м'яча. Поштовх виконується ближньої до м'яча ногою. Руки найкоротшим шляхом активно виносяться до м'яча. Ловіння м'яча виконується у фазі польоту. Після оволодіння м'ячем проводиться групування. Приземлення відбувається в такій послідовності: спочатку на передпліччя, потім на плече, тулуб, ноги.

Відбивання м'яча

У тому випадку, коли неможливо виконати ловіння м'яча (протидія супротивника, сильний удар, важкодосяжний м'яч і т.д.), застосовується відбивання м'яча. Назустріч м'ячу, який летить, швидко виноситься одна або дві руки. Відбивання проводиться найчастіше долонями (іноді удар м'яча приходиться на передпліччя). М'яч рекомендується направляти убік від воріт.

М'ячі, що летять на значній відстані від воротаря, варто відбивати одною рукою в падінні.

Щоб переривати «прострільні» і «начіпні» передачі, воротареві необхідно відбити м'яч на значну відстань. Для цього використовується удар по м'ячу одним або двома куркулями. Відбивання виконується на місці, у кроці, після різних переміщень і особливо часто в стрибку.

22.05
Тестування: тести
Тема. Відбирання м'яча.
Відео: відбирання

ВІДБИРАННЯ М'ЯЧА

Умінням відбирати м'яч повинні володіти і захисники, і нападники. Крім знайомого тобі способу відбирання м'яча вибиванням, існують ще й інші способи.

Найчастіше м'яч відбирають тоді, коли він знаходиться попереду суперника. При цьому уважно дивися не на відволікальні рухи суперника, а на м'яч.

Під час відбирання м'яча зігни коліна і трохи нахились уперед. Торкайся м'яча внутрішнім боком стопи. Найкраще відбирати м'яч тоді, коли суперник приймає його. Помітивши, що суперник забарився на мить або трохи відпустив м'яч, зроби випад і вибий м'яч.

Відбирання м'яча поштовхом - простий, ефективний спосіб.

 Його застосовують, коли суперник з м'ячем біжить поруч. Поштовх виконується у той момент, коли маса тіла суперника перенесена на дальшу від захисника ногу. Цей маневр виконується плечем у плече, рука при цьому притиснута до тулуба.

Відбирання м'яча підкатом

Найбільш складний спосіб відбирання м'яча — підкат. Його застосовують, коли не можна відібрати м'яч іншими способами. Цей прийом можна виконувати у будь-якій позиції відносно суперника, який володіє м'ячем (попереду, збоку або позаду).Якщо є можливість вибити м'яч з-під ніг суперника, зроби крок ногою, що знаходиться далі від суперника, згинаючи її у колінному суглобі. Після цього ковзним рухом витягни ногу перед суперником і постарайся виштовхнути м'яч підошвою або внутрішнім боком стопи.

Поради:

·       не відбирай м'яч поштовхом, якщо маса тіла суперника знаходиться на ближчій до тебе нозі - можеш втратити рівновагу;

·       виконуй підкат у такій послідовності: спочатку поверхні поля торкається зовнішня частина витягнутої ноги, потім стегно, а потім тулуб;

·       при підкаті спирайся рукою об поверхню поля;

·       старайся торкатися тільки м'яча, а не ніг суперника.

20.05
Тема. Гра на виходах.
Відео: гра

Перемога на футбольному полі багато в чому залежить від умінь воротаря. Йому доводиться ловити і відбивати м'ячі, при цьому падати і знову вставати на ноги, щоб не пропустити м'яч у ворота.

Ловіння м'яча, що летить збоку від воротаря

Воротарю доводиться ловити м'яч, що може летіти у ворота з різних боків.

Ловіння м'яча, що котиться збоку від воротаря

М'яч, що котиться збоку, воротар може ловити у падінні або у стрибку. Намагаючись дістати м'яч, воротар плавно, але швидко опускається на поверхню поля, послідовно торкається його гомілкою, стегном, боком і рукою. М'яч треба ловити так, щоб одна рука була позаду м'яча, а друга його накривала зверху. Після цього м'яч треба зразу притиснути до грудей.

Поради:

·          не приземляйся на руки або живіт - це небезпечно;

·          прийом м'яча, що котиться збоку від воротаря, тренуйся виконувати на м'якій поверхні (мати, газон);

·          уважно слідкуй за м'ячем, а впіймавши його, міцно обхопи пальцями;

·          щільно притискай м'яч до грудей, не допускай відскоку, бо м'яч може перехопити нападник суперника.

19.05
Тема.Арбітраж.
Переваги та унікальні аспекти спортивного арбітражу

Оперативність

Найбільш очевидна і, напевно, найбільш важлива особливість спортивного арбітражу – його оперативність. Специфічна необхідність швидкого вирішення суперечок походить від того факту, що спортивна індустрія тісно пов’язана з різними спортивними заходами і змаганнями. Наприклад, рішення щодо того чи може спортсмен брати участь в Олімпійських іграх не матиме ніякого сенсу, якщо воно буде винесено після того, як змагання закінчаться.

Найбільш яскравими прикладами прискорених арбітражних процесів в спорті є трибунали ad hoc Спортивного арбітражного суду. Це арбітражний орган, який функціонує тільки під час проведення специфічних спортивних змагань (Літніх або Зимових Олімпійських ігор, Кубка світу ФІФА і т.д.). Для кожного такого заходу CAS призначає певну кількість арбітрів, які прибувають в місто, яке приймає змагання, і які повинні бути готові в будь-який час (дня і ночі) вирішити будь правовий спір, який виникає під час змагань. Для трибуналу ad hoc є нормальною практика вирішення справи протягом 24 годин, за які сторони повинні письмово й усно викласти обставини справи, а арбітри винести рішення.

Нерідко спортивний арбітраж здійснюється у прискореному провадженні, в межах стандартних арбітражних правил. Для того що б подібний арбітраж мав успішне завершення за короткий проміжок часу, необхідна співпраця (згода) усіх сторін.

Попередні забезпечувальні заходи

Забезпечувальні заходи в спортивному арбітражі є більш ефективним засобом правового захисту, ніж в інших типах арбітражу у зв’язку з тим фактом, що спортивні керівні органи майже добровільно виконують будь-які видані приписи, і система виконання арбітражного рішення в спортивних суперечках дуже ефективна. За аналогією зі звичайною практикою міжнародного комерційного арбітражу, при розгляді заяви про забезпечувальні заходи, спортивний арбітраж приймає до уваги:

• чи потрібні забезпечувальні заходи для захисту заявника від непоправної шкоди;
• ймовірність позитивного рішення спору на користь заявника; і
• чи перевершують інтереси заявника інтереси інших учасників спору.

Особлива кваліфікація арбітрів

Політика CAS передбачає закритий перелік арбітрів, тим самим обмежуючи автономію сторін в призначенні будь-якого свого арбітра. Тим не менш, це гарантує, що арбітри є фахівцями у сфері спорту і можуть вирішувати споир швидко і послідовно.

Послідовність рішень

Наявність послідовних правових прецедентів у спортивних спорах, якими можуть керуватися організації та особи зі спортивної індустрії, приносить свої результати. Діяльність CAS як «міжнародного суду вищої інстанції» для спортивних спорів призводить до значної узгодженості між правовими рішеннями в спортивному світі і створює основу спортивного прецедентного права (lex sportivia). Створення такої системи стало можливим, оскільки всі рішення у справах, розглянутих CAS в апеляційному порядку, повинні бути в публічному доступі, крім тих випадків, коли сторони домовилися, що рішення залишається конфіденційним. Як результат, CAS публікує велику частину своїх рішень, які надають розуміння всіх основних спортивно-правових питань.

Вартість

У спортивному арбітражі дуже часто беруть участь різні за статусом сторони: наприклад, великі спортивні організації і набагато менші суб’єкти (клуби або спортсмени). Як мінімум три особливості CAS повинні забезпечити доступність в питаннях вартості для таких менших сторін спору:

• в значній мірі невеликий реєстраційний внесок у розмірі 1 000 швейцарських франків;
• справедлива система розподілу витрати на юридичний супровід; і
• спеціальний режим для арбітражних витрат у міжнародних дисциплінарних спорах.

Позитивні фінансові обставини для спортсменів полягають у тому, що у випадку залучення в міжнародний дисциплінарний спір - сторони не зобов’язані платити вартість арбітражного розгляду (арбітражні витрати не сплачуються).

Простота виконання рішень

Ще одна перевага спортивного арбітражу - простота виконання арбітражного рішення. Хоча сторони можуть також використовувати Нью-Йоркську конвенцію для цих цілей, спортивні регулюючі органи повинні виконувати рішення CAS, і вони мають достатньо повноважень і внутрішніх механізмів, щоб переконатись, що рішення щодо їх членів були виконані. Федеральний суд Швейцарії називає це «приватною виконавчою системою».

Спортивний арбітражний суд

Поряд з різноманіттям міжнародних видів спорту, центральне місце в спортивному арбітражі займає одна інстанція - Спортивний арбітражний суд, розміщений в Лозанні, Швейцарія. З часів його заснування в 1984 році в ньому було зареєстровано близько 4.200 різних справ.

Структура CAS

CAS здійснює свої функції через посередництво арбітрів, яких повинно бути не менше 300. CAS складається з двох палат, що є однією з основних його особливостей: Палати звичайного арбітражу для справ, поданих в CAS як до першої інстанції, і Палати апеляційного арбітражу для вирішення спорів у вищій інстанції після їх попереднього розгляду спортивними організаціями. Кожну палату очолює голова.

Додатково до штаб-квартири в Лозанні, CAS має також два «децентралізованих офіси» в Сіднеї і Нью-Йорку. CAS виконує чотири відмінних способу вирішення суперечок: звичайний арбітраж, апеляційний арбітраж, прискорені трибунали ad hoc для головних спортивних подій та медіація.

Роль голови палати полягає в тому, щоб взяти під контроль на початковому етапі розгляду, коли процес вже почався, але арбітри ще не призначені. До голови також часто звертаються за видачею приписів на тимчасові заходи або призупинюючі дії. Він також залучений в процесі затвердження складу арбітрів. Після призначення, арбітри самостійно здійснюють контроль над процесом.

Арбітри CAS призначаються Міжнародною спортивною арбітражною радою (ICAS) на термін 4 роки з можливістю переобрання. Статут передбачає, що ICAS повинна призначати «осіб з юридичною підготовкою, які мають визнану компетенцію в галузі спорту».

Арбітри не прив’язані до конкретної палати CAS і можуть брати участь у панелях створюваних як за правилами звичайної процедури, так і апеляційної. Панель в CAS може складатися як з одного арбітра, так і з трьох. Всі арбітри пов’язані обставинами щодо дотримання конфіденційності і не можуть розголошувати інформацію щодо сторін, суперечки або процесу.

Палата звичайного арбітражу є класичним арбітражем, яка вирішує в основному комерційні суперечки, і за своєю структурою і принципами роботи буде знайома для кожного, хто мав досвід роботи з ICC, AAA, LCIA, SCC або іншими комерційними арбітражними інститутами.

Апеляційний арбітраж, у свою чергу, буде новим для юристів, практикуючих в інших видах арбітражу. Апеляційний арбітраж приймає апеляції на рішення інших арбітражних або дисциплінарних органів, найчастіше національних спортивних арбітражних організацій, внутрішніх дисциплінарних або судових органів міжнародних спортивних федерацій.

Правова основа діяльності CAS

Місцем розгляду спорів CAS і кожної її Палати є м. Лозанна, Швейцарія. Це є характерною рисою спортивного арбітражу і не підлягає обговоренню і дискусіям, навіть через арбітражну угоду. Це правило прямо закріплено в регламенті CAS.

Така ж умова ставитися і до спеціальних трибуналів ad hoc. Місце проведення слухань не впливає на юридичну адресу арбітражу, який залишається в Лозанні.

Так як кожен склад арбітрів Спортивного арбітражного суду є міжнародним арбітражним трибуналом, розташованим у Швейцарії, всі справи в CAS є предметом регулювання Швейцарського Закону «Про міжнародне приватне право», який гарантує процедурну послідовність щодо усіх справ у CAS. Рішення CAS є остаточними і можуть бути оскаржені лише з деяких підстав у Федеральному суді Швейцарії.

Види спорів, які можуть бути подані на розгляд до CAS

Якщо говорити загалом, то спір може бути переданий на розгляд Спортивного арбітражного суду, якщо є арбітражна угода між сторонами, яка визначає звернення до CAS. Стаття R27 регламенту передбачає, що CAS має юрисдикцію вирішувати виключно спори, пов’язані зі спортом. З моменту свого заснування, CAS ніколи не визнавав за собою відсутність юрисдикції на основі того, що спір не відноситься до спорту.

В принципі, на розгляд CAS може бути передано два види спору: комерційного та дисциплінарного характеру.

Перша категорія включає в себе спори, пов’язані з виконанням договорів, наприклад тих, які стосуються спонсорства, продажу прав на телевізійні трансляції, організації спортивних заходів, трансферу гравців і відносин між гравцями та тренерами і клубами та / або агентами (трудові і агентські контракти). Спори, пов’язані з питаннями цивільної відповідальності, також потрапляють під цю категорію (наприклад, інцидент, що стався зі спортсменом під час спортивних змагань). Ці, так звані, комерційні спори вирішуються Спортивним арбітражним судом, як правило, в якості суду першої і єдиної інстанції.

Дисциплінарні суперечки представляють другу групу суперечок, що розглядаються в CAS, з яких більшість стосується допінгу. Крім справ, пов’язаних з допінгом, CAS покликаний вирішувати різні дисциплінарні спори (насильство на ігровому полі, неправильні рішення (зловживання) судді).

Такі дисциплінарні суперечки, як правило, розглядаються в першій інстанції відповідними спортивними органами, і згодом стають предметом оскарження в CAS, який потім діє як суд останньої інстанції.

Спори у футбольній сфері

Видами спорів, які найбільш часто передаються на розгляд CAS, є апеляції на рішення ФІФА, всесвітнього футбольного керівного органу, який має власну внутрішню судову систему. Цей тип спорів зазвичай виникає через припинення трудових контрактів гравців або тренерів, або трансферу гравців між клубами. У наслідку такого трансферу, попередній клуб гравця, як правило, має право на компенсацію, яке ґрунтується або на домовленості між сторонами, або на комплексі правил, які застосовуються до футбольних трансферів, як в національному, так і в міжнародному контексті.

Інші міжнародні спортивні арбітражні організації

Багато міжнародних спортивних федерацій мають свої власні системи вирішення спорів. Тим не менш, в більшості випадків такі системи не можуть бути охарактеризовані як незалежні арбітражі, так як вони тісно пов’язані зі спортивними організаціями, відповідальними за їх формування. Одним із прикладів «істинної» арбітражної системи є Баскетбольний арбітражний суд (BAT), який був створений всесвітньою баскетбольною організацією (FIBA) для вирішення суперечок між гравцями, агентами та клубами. Місцем розгляду спрів BAT є Женева, Швейцарія. Арбітражний розгляд ВАТ передбачає собою простий англомовний процес з одним арбітром, який призначається президентом ВАТ. Сторонам доступні попередні і забезпечувальні засоби, і арбітр виносить остаточне рішення протягом шести тижнів по закінченню слухань. Деякі особливості ВАТ полягають у тому, що (усні) слухання проводяться тільки за заявою, а арбітри вирішують справи згідно права справедливості (ex aequo et bono).

Хоча більшість міжнародних федерацій передбачають оскарження своїх рішень в CAS, деякі види спорту, такі як регбі або Формула-1, не допускають такого оскарження, за виключенням спорів стосовно застосування Всесвітнього антидопінгового кодексу ВАДА.

Спортивний арбітраж в Україні

В Україні до теперішнього часу не створено спортивного арбітражу, призначеного для вирішення всіх або деяких спортивних спорів. Хоча його створення постійно обговорюється юристами, в першу чергу необхідно внести зміни у відповідне законодавство, щоб забезпечити умови для ефективної діяльності спортивного арбітражу. Для початку важливо розуміти які типи суперечок і для яких видів спорту може застосовуватись арбітраж. Велика частина спорів стосується трудових відносин та дисциплінарних питань, в той час як найбільш частими «клієнтами» такого арбітражу можуть бути футболісти, баскетболісти та інші спортсмени стосовно питань допінгу. Футбол і баскетбол в Україні мають свої власні системи вирішення всіх видів спорів із сформованою правовою практикою і незалежною процедурою апеляції. Крім того, арбітрабельність (можливість вирішення спору в арбітражі) трудових спорів прямо виключена українським законодавством. Отже, створення окремого спортивного арбітражу в Україні вимагає, для початку, внесення змін у значну кількість нормативно-правових актів, і окрім цього може не знайти підтримки більшості спортивних організацій, піднімаючи питання про його доцільність. У будь-якому випадку, більшість організацій створили власні квазі-арбітражні органи для вирішення всіх видів спорів.

Загалом, Україна вважається державою дружньою до арбітражу, і рішення, винесені в CAS або в BAT, підлягають визнанню та примусовому виконанню в Україні. Норми, що регулюють арбітражну угоду, містяться в Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і збігаються з нормами Модельного Закону ЮНСІТРАЛ і Нью-Йоркської Конвенції.

На сьогоднішній день, судові рішення на примусове виконання арбітражних рішень, винесених CAS або BAT, відсутні.

Одним із прикладів ефективного квазі-арбітражу в Україні є Палата з вирішення спорів Федерації футболу України (ПВС ФФУ). Вона не може вважатися справжнім арбітражним органом, оскільки розглядає спори, що стосуються лише футболу, і на основі регламенту і правил ФФУ, а не на основі арбітражної угоди. Крім того, арбітри не обираються сторонами, а призначаються Палатою. Вона функціонує за аналогією з Палатою з вирішення спорів ФІФА. З моменту створення у вересні 2012 року ПВС ФФУ винесла рішення в більш ніж 200 спорах між футбольними клубами, футболістами і тренерами. Більшість справ стосується трудових спорів, в той час як приблизно 20% справ стосуються спорів про компенсацію за підготовку футболістів та трансферні спори між клубами. «Процесуальне право» ПРС ФФУ – внутрішній Регламент Палати, в той час як «матеріальне право» складається з контракту, внутрішніх футбольних регламентів і додатково – українського законодавства. Всі рішення ПРС ФФУ можуть бути оскаржені в САS, який здійснює ефективний і незалежний контроль. ПРС ФФУ від самого початку була створена за рекомендованою моделлю ФІФА і складається з рівної кількості представників від клубів/ліг і гравців.

Такий квазі-арбітражний орган чудовий приклад того, як спортивні організації можуть вирішувати внутрішні спори на національному рівні без залучення національних судів, але, в той же час, забезпечуючи дотримання права бути заслуханим, принципів справедливого розгляду та ефективного контролю через можливість апеляції.

15.05
Тести
Тема. Вкидання м'яча.
Відео: вкидання
Вкидання м’яча М’яч, що вийшов за межі поля через бокову лінію, вкидають руками. При вкиданні гравець займає вихідне положення: одна нога попереду, інша ззаду, центр ваги тіла на нозі, що стоїть ззаду, м’яч тримають двома руками і заносять за голову. У момент замаху обидві ноги зігнуто в колінах, нога, що стоїть ззаду, поставлена на носок. М’яч беруть руками так, щоб великі пальці майже стикалися. Кидок виконують енергійним розгинанням ноги, що стоїть ззаду, згинанням тулуба і рухом руками (рис. 33). Щоб збільшити дальність, вкидання виконують після розгону з падінням. Вкидання може виконуватися і із стійки ноги нарізно. Вкидання м’яча із-за бокової лінії
Вкидання м’яча. Спійманий м’яч воротар може відправити в поле не ударом ноги, а кидком. Воротарі користуються цим способом для того, щоб швидше і точніше передати м’яч партнерові. Кидки м’яча виконують однією рукою від плеча, ізза голови або знизу. Найбільш поширений кидок зверху. В 46 цьому випадку м’яч можна направити по різних траєкторіях, на значну відстань і з достатньою точністю (рис. 44). Кращий спосіб введення м’яча в гру воротарем – передача рукою найближчому партнерові по землі або паралельно землі (до 30–35 м). Такі передачі відрізняються точністю і достатньою дальністю, проте не можна передавати м’яч по землі, якщо поряд з партнером знаходиться суперник. Воротарі нерідко кидають м’яч прямою рукою із-за голови.

Вкидання м'яча

Якщо гравець команди суперника виб'є м'яч за бокову лінію футбольного поля, гравець твоєї команди повинен вкинути м'яч у поле. Ця дія називається вкиданням із-за бокової лінії.

Правила вкидання із-за бокової лінії:

1.М'яч у гру вкидається двома руками вперед із-за голови.

2.Коли ти робиш кидок,  обидві стопи повинні торкатися землі.

3.Під час вкидання м'яча не можна заступати бокову лінію.

4.Якщо при вкиданні м'яча в гру він відразу потрапляє в ворота, гол не зараховується.

5.Станьте вдвох на відстані приблизно 4-5 м і кидайте м'яч одне одному руками в ноги, щоб партнер мав змогу легко оволодіти м'ячем.

Виконання кидків на дальність після розбігу

Нахились назад, щоб якомога далі відвести м'яч. Не переступай лінію. М'яч тримай перед головою. Зроби кілька швидких кроків до бокової лінії.

Потім зроби довгий останній крок та заведи м'яч за голову. Не відривай ступню від землі. Скеруй політ м'яча за допомогою кисті й пальців, перенеси масу тіла на ногу, що стоїть спереду та швидко кинь м'яч у поле.

Проведіть між собою змагання: хто далі вкине м'яча, той перемагає

Запам’ятай:

Кидати м'яч треба партнеру, який має можливість його вільно прийняти.

Якщо ти робиш  кидок  на своїй  половині  поля, завжди кидай м'яч уперед

13.05
Тема. Прискорення та ривки з м'ячем.
Відео: ривки
Ведення м’яча у футболі виконують внутрішньою частиною підйому, середньою частиною підйому, зовнішньою частиною підйому, зі зміною швидкості руху, напрямку руху, за умов активного опору суперника. Під час ведення і обведення. потрібне тонке диференціювання м’язових зусиль – відчуття м’яча. Гравець повинен уміти тримати м’яч під контролем, міняти ритм, темп і напрям рухів, передбачати дії суперника і випереджати його. При веденні м’яча потрібно користуватися обома ногами, хоча однаково добре виконувати цей важкий прийом вдається не завжди. Ведення м’яча проводиться торканням його зовнішньою або внутрішньою частинами підйому. Удари по м’ячу повинні завдаватися з таким розрахунком, щоб м’яч не виходив з контрольованої гравцем зони.  При зустрічі з суперником м’яч при веденні не слід відпускати далі чим на 30–40 см. Інакше він може бути вибитий або перехоплений. У інших випадках м’яч можна утримувати перед собою на відстані 60–70 см. Відповідно до тактичних завдань, удари по м’ячу при веденні виконують з різними послідовністю, ритмом і силою. Якщо необхідно швидко подолати значну відстань, м’яч «відпускають» від себе на 10– 12 м. При веденні середньою частиною підйому роблять переважно прямолінійний рух. Ведення внутрішньою частиною підйому дає можливість виконати переміщення по дузі. Найбільш універсальним є ведення зовнішньою частиною підйому. При веденні стрибаючих м’ячів використовуються удари середньою частиною підйому, стегном або головою. Ведення м’яча зовнішньою частиною підйому  виконують несильними ударами в нижню частину м’яча, щоб надати йому зворотний рух, завдяки чому він не віддаляється надмірно від гравця.  Ведення м’яча зовнішньою частиною підйому При щільній опіці застосовують ведення м’яча внутрішньою частиною підйому. Гравець направляє м’яч перед собою, носок ноги перед дотиком до м’яча трохи вивертає назовні. Стопа не напружена. Ведення правильне, якщо м’яч постійно під контролем, на близькій відстані і темп бігу не порушується. У таких умовах суперникові дуже складно відібрати м’яч.  Ведення м’яча серединою підйому  – один з важких способів переміщення з м’ячем. Підштовхування м’яча перед собою серединою підйому відбувається при злегка відтягнутій вниз стопі. Рух її безперервний, як при веденні внутрішньою частиною підйому, проте управляти м’ячем складніше, оскільки менше його поверхня зіткнення з ногою.  Ведення м'яча внутрішньою частиною підйому. Ведення м’яча серединою підйому У момент атаки суперника гравець з м’ячем може спробувати обвести його. Обведення здійснюється за допомогою 33 раптової зміни швидкості бігу, що дає можливість виграти простір для виконання передачі або удару у ворота. Обігравання суперника, що біжить поряд з ведучим, ведеться за допомогою раптової зупинки з подальшим ривком або зміною напряму руху

12.05
Тема. Порушення правил гри у футболі.
Відео: порушення

Порушення правил

У сучасному регламенті чітко прописані всі аспекти недисципліновану поведінку футболістів та тренерів. Штрафний удар призначається за підніжку, удар суперника, стрибок в ноги, агресивний поштовх, плювок, затримку противника або часу, навмисне торкання м'яча рукою. Подібне порушення в своєму штрафному майданчику карається 11-метровим (пенальті).

Окремим видом покарання є вільний удар. Він виконується за певні порушення в штрафній площі: небезпечну гру проти суперника, контроль м'яча воротарем більше 6 секунд, дотик руками снаряда голкіпером після пасу партнера по команді. Такий удар виконується з місця фолу. Сучасні правила гри в футбол чітко визначають дії суддів щодо дисциплінарних санкцій. Жовта картка (попередження) дається за неспортивну поведінку, ненормативну лексику, систематичні порушення, зняття екіпіровки, затягування часу матчу. Обов'язково повинен каратися грубий і тактичний фол. Гравець видаляється з поля за два попередження, агресивна поведінка, плювок в кого-небудь, перешкода польоту м'яча у ворота рукою, за фол, який призвів до пенальті, за образи і заборонені жести.

Порушення, що караються штрафним ударом

Дії, які суддя розцінив як недбалі, безрозсудні або надмірно фізично агресивні:

• Удар або спроба вдарити суперника ногою;
• Підніжка або спроба зробити суперникові підніжку;
• Стрибок на суперника;
• Атака суперника;
• Удар або спроба вдарити суперника рукою;
• Поштовх суперника.

Право виконання штрафного удару буде надано протилежній команді і в тому випадку, якщо гравець:

• Затримає суперника
• Плюне в суперника;
• Виконуючи підкат, зачепить суперника до того, як торкнеться м'яча;
• Навмисне зіграє в м'яч рукою (крім воротаря у своєму штрафному майданчику).

Порушення, що караються вільним ударом

Протилежна команда отримає право на виконання вільного удару, в разі, якщо воротар:

• Навмисне затягує відновлення гри, утримуючи м'яч у руках більше шести секунд;
• Повторно торкнеться м'яча руками після того, як випустить його з рук але до того, як м'яч торкнеться когось із гравців;
• Торкнеться м'яча руками після умисного пасу ногою партнера по команді;
• Торкнеться м'яча руками безпосередньо після вкидання, виконаного партнером по команді.

Також вільний удар повинен бути призначений, якщо будь-хто з гравців:

• Зіграє небезпечно;
• Блокує просування суперника;
• Перешкодить воротареві випустити м'яч із рук;
• Здійснить будь-яке інше порушення, після якого гра зупиняється для винесення винному гравцеві попередження або видалення його з поля.

Порушення, що караються попередженням

Гравець основного складу отримує попередження з показом жовтої картки у випадку, якщо здійснить одне з таких порушень:

• Винен у неспортивній поведінці;
• Словом або дією демонструє незгоду з рішенням судді;
• Систематично порушує Правила;
• Навмисне затягує відновлення гри;
• Не дотримується визначену відстань при поновленні гри штрафним, вільним або кутовим ударами або вкиданням з-за бокової лінії;
• Виходить, повертається або самовільно йде з поля без дозволу судді.

Запасний або замінений гравець отримує попередження з показом жовтої картки, у разі, якщо він:

• Винен у неспортивній поведінці;
• Словом або дією демонструє незгоду з рішенням судді;
• Навмисне затягує відновлення гри.

Порушення, що караються видаленням

Гравець основного складу, запасний або замінений гравець повинен бути вилучений з поля (з технічної зони) з показом червоної картки у випадку, якщо він:

• Винен у серйозному порушенні Правил;
• Винен в агресивному поводженні;
• Плюне в суперника чи будь-яку іншу особу;
• Позбавить суперника, що просувається до воріт, явної можливості забити гол за допомогою порушення Правил, що карається штрафним, вільним або 11-ти метровим ударом (здійснить т.зв. «фол останньої надії»);
• Використовує образливі або нецензурні вирази (жести);
• Отримує друге попередження в одному матчі.

Будь-який видалений гравець повинен покинути межі поля і прилеглого до нього простору, включаючи технічну зону.

08.05
Тема. Тематична контрольна робота з теми "Легка атлетика". КР


06.05
Тема. Різновиди стрибків.
Відео: стрибок

Види стрибків.

Ще в Стародавній Греції змагання зі стрибків (спочатку в довжину) увійшли в програму Олімпійських ігор як вид п’ятиборства. А ось стрибки в висоту з’явилися тільки на початку XIX століття. Вперше змагання зі стрибків були проведені в середині минулого століття в Англії.

В цілому стрибки діляться на дві групи: 

Перша група включає в себе:

1.Стрибки у висоту. Це ациклічний вид, який вимагає від спортсменів прояви стрибучості, швидкісно-силових якостей, гнучкості та спритності. Вони проводяться серед жінок і чоловіків на манежі і стадіоні. Виділяють такі види стрибків у висоту: Переступання або ножиці Це самий простий і доступний спосіб стрибків у висоту. Стрибун приземляється на дві ноги в яму з піском. Він з’явився в середині XIX століття, і кожен школяр знає про нього з уроків фізкультури. Світовий рекорд становить 2,09 метра. перекидний Він нагадує застрибування на коня. Коли він з’явився невідомо. Перший світовий рекорд був встановлений американцем Лео Стірс – 2,11 м. А ось останній світовий рекорд поставив Володимир Ященко, пригнувши на відстань в 2,35 м. Фосбері-флоп Це стрибок через планку, виконуючи при цьому прогинання-міст. Спортсмен падає після стрибка на спину, випрямивши ноги.

2. Стрибки з жердиною з розбігу. Це ациклический вид, який вимагає від стрибуна прояви стрибучості, швидкісно-силових якостей, гнучкості та спритності. Такі стрибки є найскладнішим технічним видом легкої атлетики. Їх виконують жінки і чоловіки на манежі, стадіоні. 

Друга група включає в себе види стрибків у довжину:

  1.Опорні стрибки для здійснення таких стрибків необхідно створити напругу в м’язах, які захищають організм в польоті і сприяють розвитку рівноваги і гнучкості. В якості опори можуть використовуватися козел або кінь. Їх можна зустріти в шкільних спортивних залах, вищих навчальних закладів та гімнастичних залах. Стрибки через козла можна виконувати боком, прямо, а техніка передбачає перестрибування або застрибування.

2. Стрибок у довжину з розбігу.

          3.Потрійний стрибок з розбігу Це ациклічний вид стрибка, який вимагає від стрибуна прояви швидкісних і швидкісно-силових якостей, спритності і гнучкості. Проводяться серед жінок і чоловіків в манежі і на стадіоні.

  4.Стрибок у довжину з місця

05.05
Тема. Вплив рухової активності на організм людини.
Відео: активність

Вплив рухової активності на організм людини

Сприятливий вплив фізичного навантаження на людський організм безмежний. Адже людина спочатку була розрахована природою на підвищену рухову активність. Знижена активність веде до багатьох порушень і передчасного старіння організму. Під впливом фізичних вправ вдосконалюється будова і діяльність всіх органів і систем людини, підвищується працездатність, зміцнюється здоров’я.

Рухова активність є провідним фактором оздоровлення людини, тому що спрямована на стимулювання захисних сил організму, на підвищення потенціалу рівня здоров’я. Повноцінна рухова активність є невід’ємною частиною здорового способу життя, що впливає практично на всі сторони життєдіяльності людини та організму в цілому.

Відомо, що рух є основним стимулятором життєдіяльності організму людини. При недостатній кількості рухів спостерігаються, як правило, ослаблення фізичних функцій, знижується тонус і життєдіяльність організму. Тому фізичні вправи є засобом неспецифічної профілактики цілого ряду функціональних розладів та захворювань. М’язова діяльність, яка активізується при фізичних вправах,  змушує працювати з додатковим навантаженням серце, легені і інші органи і системи нашого організму, тим самим підвищуючи функціональні можливості людини, його опірність несприятливим впливом зовнішнього середовища. При застосуванні фізичних вправ, окрім нормалізації реакції серцево-судинної, дихальної та інших систем, відновлюється пристосування організму до кліматичних факторів, підвищується стійкість людини до різних захворювань, стресів й т.п. При багатьох захворюваннях правильно дозовані фізичні навантаження уповільнюють розвиток хворобливого процесу і сприяють більш швидкому відновленню порушених функцій.

Фізичні вправи допомагають привести у оптимальний стан нервову систему, активізувати дихання і кровообіг, «розігріти» м’язи і «прокрутити» суглоби. В результаті людина краще орієнтується в просторі, її рухи стають більш чіткими, економними, внутрішні органи і системи знаходять здатність витримувати  режим фізичних і нервово-емоційних навантажень. Легка пробіжка або прискорена ходьба тонізують організм в цілому. Обертання і махи руками, повороти та нахили голови і тулуба, присідання, махи і випади ногами, енергійні підскоки або ритмічні підйоми на носках детально проробляють опорно-руховий апарат. Імітація наступних рухів як би програмує роботу нервово-м’язового комплексу. Все це буквально за 10-15 хв.

Ранкова гігієнічна гімнастика сприяє більш швидкому приведенню організму в робочий стан після пробудження, створює бадьорість, хороший настрій, підвищує апетит, профілактично діє проти цілого ряду захворювань. Ранкову гімнастику бажано проводити на свіжому повітрі або в кімнаті з відкритим вікном та побільше оголювати тіло, щоб одночасно приймити і повітряні ванни. При виконанні вправи необхідно дотримуватись правильного ритму дихання – дихати глибоко, спокійно. Не потрібно виконувати їх у швидкому темпі, особливо людям літнього віку, з великим навантаженням. Після зарядки необхідно зробити самомасаж або обтертися по пояс холодною (з-під крану) водою і розтертися рушником.

Оздоровча ходьба. Ходьба давно використовується як ефективний оздоровчий засіб. Природна і посильна ходьба благотворна для усіх життєвих функцій організму. Під час ходьби працюють усі м’язи, добре вентилюються легені. Здорова людина щодня повинна ходити 5-10 км, половину із них прискореним кроком.

Прискорений крок – основа тренувального ефекту ходьби. Систематичні прогулянки (2-3 рази в тиждень) сприяють зниженню частоти серцевих скорочень, нормалізують сон, покращують травлення й т.п. тому ходьба корисна усім. І здоровим, і тим хто видужує .

Оздоровчий біг. Спостереження показують, що систематичні заняття бігом уповільнюють процеси старіння. Корисно знати, що тривалість, а не швидкість бігу приносить найбільшу користь.

Одним із природних видів рухової активності є плавання. Різниця між температурою води і тіла людини дає чудову можливість для загартування. У воді понижується чутливість шкіри, зменшуються больові відчуття. При короткочасному подразненні теплою або холодною водою настає збудження, а при тривалому впливу – гальмування. Саме з цим пов’язаний заспокійливий вплив води на нервову систему. Лікувальне плавання вирішує також завдання загартування організму, зміцнення загального фізичного стану. Заняття плаванням сприяє ствердженню себе як особистості. Людина, яка раніше боялась води, долаючи підсвідоме прагнення до самозбереження, долучається до активних дій у воді і набуває впевненості в своїх силах.

Ходьба на лижах – найбільш доступний вид спорту, який корисний людям різного віку і професії. Значна роль тут належить природним факторам. Поєднання морозу і сонця виявляє тонізуючий вплив на нервову і особливо ендокринну системи, апарат кровообігу. Для морозного повітря характерний підвищений вміст кисню. У зимовому повітрі вища кількість від’ємних іонів, які тонізуюче і протиспастично діють на нервову і серцево-судинну системи. Велике значення має чистота зимового повітря, яке на пряму пов’язане з адсорбуючою активністю снігу, його здатністю поглинати не тільки пил, але і кіпость та гази. Заняття лижним спортом, навіть одноразове заняття, виявляє виражений і стійкий (майже дві доби) судинорозширювальний ефект.  

Велоспорт. Велосипед з кожним роком завойовує все більшу популярність у всьому світі як один із засобів фізичної культури в боротьбі за довголіття. Велосипед простий, надійний, спортивний, демократичний, економічний і тому вічний. Є думка, що їзда на велосипеді знімає утомленість, є як би джерелом енергії, маючи на увазі, звичайно, прилив емоцій, поліпшення настрою.

Здоровий спосіб життя, відпочинок, пізнання світогляду, спорт, естетичне виховання – все це входить в соціальні функції занять оздоровчою фізичною культурою. Фізичне виховання, спорт й заняттям оздоровчою фізичною культурою є найкращою профілактикою таких захворювань, як атеросклероз, гіпертонія, ішемічна хвороба серця тощо. Фізичні вправи можна вважати дієвим засобом медичної і трудової реабілітації цієї категорії хворим. За зневагу до фізичної культури, за невміння й небажання рухатися людина розраховується передчасною втратою та погіршенням свого здоров’я.

29.04
Тестування
Тема. Стрибок у довжину з місця
Відео: стрибок

Стрибки з місця мають прикладне значення, сприяють розвитку швидкісно-силових якостей, а також застосовуються при оволодінні угрупованню в польоті і навчанню приземленню в стрибках у довжину.

Техніка стрибка в довжину з місця (мал. 3). Стрибок виконується з вихідного положення вузька стійка ноги нарізно (ступні ніг паралельно, на ширині однієї ступні) руки вперед-нагору; вправа починається з відведення рук назад, потім активний рух руками вниз-уперед-нагору сполучається зі швидким підсіданням, що переходить у розгинання.

Початок польоту характеризується випрямленням тіла вперед-нагору. Потім ноги, згинаючи в колінних суглобах, підтягуються до грудей (угруповання). Приземлення має бути на зігнуті ноги (руки виносяться вперед), забезпечуючи амортизацію і збереження рівноваги. У стрибках на результат за умови відмінного місця для приземлення допускається винос гомілки вперед при приземленні, але з обов'язковим наступним згинанням ніг у колінному суглобі. При стрибках на твердій поверхні обов'язковим є м'яке приземлення і збереження рівноваги.

Техніка стрибків у висоту з місця відрізняється більш вертикальним напрямком зусиль у відштовхуванні і більшим угрупованням (підтягуванням колін до грудей) при переході через перешкоду. Приземлення на тверду поверхню починається з торкання ґрунту передньою частиною стопи з наступною амортизацією за рахунок згинання в гомілковостопному, колінному і тазостегновому суглобах.

Діти шкільного віку здатні опанувати елементами стрибків з місця. Однак момент відштовхування в них недостатньо активний, часто спостерігається зайве присідання перед відштовхуванням і тверде приземлення.

Указівки до навчання

Початкове навчання може проводитися на площадках з рівним покриттям. Бажане приземлення на гімнастичні мати. При стрибках на результат яма з піском повинна бути добре підготовлена. На початку навчання стрибки в довжину з місця проводяться в розімкнутих шеренгах. При виконанні стрибків на дальність кількість одночасно виконуючих вправу школярів залежить від розмірів ями.

При навчанні стрибкам з місця варто домагатися правильного махового руху руками з розгинанням ніг у відштовхуванні. Варто також навчити використовувати енергію пружної деформації м'язів ніг. Цьому буде сприяти швидке виконання присідання й активний мах руками.

Послідовність навчання стрибкам з місця

1. Стрибки вперед-вгору з місця з напівприсіда руки на пояс.

2. Стрибки вперед-вгору зі швидким виконанням напівприсіда.

3. Виконання маху напівзігнутими руками з різкою зупинкою при положенні ліктів на рівні плечового пояса.

4. Стрибки в довжину з місця з напівприсіда, руки відведені назад.

5. Стрибки з місця нагору з виконанням швидкого напівприсідання і маху руками.

6. Стрибки в довжину на точність і на результат.

7. Застрибування на перешкоду висотою 30 — 40 см у положенні присіда.

8. Стрибки з місця у висоту.

До техніки рухів стрибка в довжину пред`являються наступні вимоги (мал. 4):

а) у відштовхуванні махова нога, зігнута в колінному суглобі, швидко виноситься вперед — нагору руху рук з більшою амплітудою і швидкістю. Закінчення відштовхування і початок польоту повинні мати положення «широкого кроку» — повне випрямлення штовхової ноги, винос стегна махової ноги паралельно землі, вертикальне положення тулуба;

б) у п`ятирічних дітей відштовхування недостатньо акцентоване («змазане»), зусилля спрямовані більше вперед;

в) у польоті, у зв'язку з малою його довжиною, штовхова нога після відриву від опори, згинається і підтягується до махового, обидві руки виносяться вперед, тулуб нахиляється вперед.

Указівки до навчання

Починати навчання слід з оволодіння відштовхування однією ногою і приземлення на дві. У відштовхуванні варто домагатися активного маху зігнутої в коліні ногою і повним випрямленням штовхової ноги. При виконанні стрибка з розбігу місце відштовхування не слід обмежувати, щоб учень зміг зосередити увагу на швидкому виконанні останнього кроку.

Послідовність навчання

1. Стрибки в довжину з місця з в.п. поштовхова нога попереду, махова позаду на носку. Домагатися активного виносу стегна махової ноги і приземлення на обидві ноги 

2. Стрибки з 4—6-х кроків. Домагатися швидкого виконання останнього кроку, правильного положення тулуба при відштовхуванні й у польоті.

28.04
Тема. Потрійний стрибок.
Відео: стрибок

Основи техніки потрійного стрибка

Для досягнення високих результатів у потрійному стрибку спортсмен бесперечно повинен добре оволодіти технікою стрибка.

Потрійний стрибок з розбігу це складна легкоатлетична вправа, яка має три послідовно виконувані стрибки — скачок, крок і стрибок. Відштовхнувшись від планки, спортсмен приземляється на ту ж саму ногу (скачок), далі відштовхнувшись цією ж ногою, приземляється на іншу (крок), і далі, відштовхнувшись, робить приземлення в яму з піском на дві ноги (стрибок).

Результат у потрійному стрибку залежить від горизонтальної швидкості, отриманої під час розбігу, кута і висоти загального центра маси тіла (ЗЦМТ) після кожного відштовхування, оптимального співвідношення довжини окремих частин стрибка і технічної підготовленості стрибуна. Швидкість розбігу у провідних спортсменів становить 10-10,5 м/с. Кути вильоту ЗЦМТ становить 17°, 15° і 18° відповідно (скачок, крок, стрибок). Співвідношення довжини окремих частин стрибка знаходиться в межах 38; 29,5 і 32,5 відсотків. Залежно від індивідуальних особливостей параметри виконання рухових дій можуть видозмінюватись.

Так, у початківців довжина розбігу складає 25-30 м або 13-16 кроків, у кваліфікованих стрибунів — 40-43 м або 19-22 кроки. Завдання у розбігу — набрати максимальну швидкість перед відштовхуванням. Розбіг може бути виконаний з місця або з деякого підбігання. За рахунок підвищення швидкості розбігу збільшується початкова швидкість вильоту стрибуна, а значить, і дальність стрибка. Швидкість в кінці розбігу зростає за рахунок збільшення довжини та темпу кроків. Характерним для розбігу у потрійному стрибку є відсутність попередньої підготовки до відштовхування, а довжина останніх кроків не змінюється, що забезпечує збереження швидкості розбігу перед відштовхуванням. У потрійному стрибку атлет ставить ногу на місце відштовхування з передньої частини стопи під кутом 70° з дещо більшою амортизацією, а тулуб зберігає невеликий нахил вперед, що сприяє в «скачку» більшому просуванню ЗЦМТ вперед, ніж вгору. На думку В. А. Креєра, В. Б. Попова, зв'язок «скачка» з «кроком» характеризує рівень спеціальної підготовки стрибуна і є найбільш відповідальним фактором підготовки стрибуна до високих спортивних результатів. Кут відштовхування при «скачку» складає 60-65° при незначному куті вильоту. Це не дає підстави вважати перше відштовхування механічним пробіганням.

Підготовка до наступного відштовхування проводиться в останній третині польоту з великою активністю, створюючи визначений ритм відштовхування і стрибка в цілому. Цей ритм складається із довгого зльоту у положенні «кроку», енергійного виносу поштовхової ноги для підготовки повторного відштовхування і відведення назад махової ноги, замаху і загрібаючого опускання поштовхової ноги, з пружним її ставленням, поступаючим і довгим відштовхуванням у поєднанні з маховими рухами. Такий характер підготовчих дій (замах, опускання поштовхової ноги із зустрічними маховими рухами ногою і руками) дозволяє стрибуну: а) надати нозі необхідної швидкості кутового переміщення щодо тіла і за найменшої амплітуди; б) досягнути цілісності і активності при переході від польотної до опорної фази; в) не допустити перевантаження опорної ноги та розвинути більше зусилля для пересування вперед по всій амплітуді відштовхування.

У другому відштовхуванні нога ставиться на всю стопу більш випрямленою і з більшим нахилом до доріжки. У зв'язку з необхідністю зміни направлення руху тіла на 32-34° (сума кутів при опусканні і вильоті) навантаження на м'язи і суглоби досягає найбільшої величини. Надмірне згинання в кульшовому та колінному суглобах негативно впливає на досягнення висоти і довжини «кроку». Після другого відштовхування і вильоту в «кроці» стрибун приймає вихідне положення для наступного відштовхування, піднімаючи махову ногу і відводячи назад поштовхову. Кут розведення стегон на момент замаху досягає найбільшої амплітуди (100-105°). Опускання поштовхової ноги проводиться таким же загрібаючим рухом як і в «скачку» одночасно з зустрічним швидким і за широкою амплітудою рухом махової ноги і рук. Це сприяє збільшенню потужності поштовху і зберіганню стійкої рівноваги в польоті. Після відриву від опори стрибун займає характерне положення у «кроці», коли зігнута махова нога попереду, а поштовхова позаду. Перед приземленням стрибун розгинає махову ногу, готуючись до приземлення, а руки відводить назад. В останньому відштовхуванні нога ставиться на всю стопу майже випрямленою під кутом 65°, тіло — у вертикальному положенні або дещо нахилено вперед. Великий нахил тулуба вперед приводить до втрати рівноваги. Завдання в останньому відштовхуванні — не втратити поступальної швидкості.

Рухи у стрибку майже не відрізняються від стрибка у довжину з незначного розбігу. Стрибуни виконують політ в «кроці» з витягнутими вгору руками, а потім зводять ступні ніг і готуються до приземлення. Деякі стрибуни використовують спосіб «прогнувшись». Після зведення стоп обидві ноги утримуються разом високо і далеко спереду тулуба. У зв'язку зі зниженням швидкості доцільно одразу після торкання піску, м'яко згинаючи коліна, активно рухатися вперед через сильно зігнуті ноги.

24.04
Тема. Біг на середні та довгі дистанції.

В легкій атлетиці до середніх прийнято відносити дистанції від 500 до 2000 м,  до довгих – від 3000 до 5000 м, які проводяться на стадіонах або відкритій місцевості.

Аналіз техніки бігу

Техніку бігу умовно поділяють на:

ü  старт і стартове прискорення;

ü  біг по дистанції;

ü  фінішування.

Біг на середні і довгі дистанції відрізняється від спринту меншою  довжиною  кроків  і  більш  прямим  положенням  тулуба,  менш високим підйомом коліна махової ноги, нерізким випрямленням поштовхової ноги, менш активною роботою рук та більш глибоким і ритмічним диханням.

Старт  і  стартове  прискорення.  Під  час  бігу  на  витривалість застосовуються два основних стартових положення: положення високого старту з опорою і без опори на одну руку. Під час бігу на 800 м спортсмени стартують по окремих доріжках, а на більш довгі дистанції застосовується загальний старт.

Перед змаганнями спортсмени вишиковуються за 3 м від лінії старту. За  командою  “На  старт!”  учасники забігу  займають  вихідне  положення  перед лінією  старту  в  одну  або  декілька  шеренг.  При  цьому  поштовхова  нога знаходиться  біля  стартової  лінії,  а  друга  –  на  півкроку  позаду.  Тулуб  подано вперед, ноги зігнуті, положення повинно бути стійким та зручним. Перша рука зігнута  в  лікті  і  разом  з  плечем  виноситься  вперед.  Друга  рука  напівзігнута  і відведена назад. Погляд спрямовано вперед на доріжку. Після  пострілу  або  команди  “Руш!”  спортсмен  починає  біг,  намагаючись зайняти  більш вигідне місце біля  бровки.  Зі  старту  він  прискорюється  у  нахиленому  положенні  і поступово випрямляючись, переходить до більш рівномірного бігу на дистанції.

Біг  по  дистанції  виконують  маховим  кроком,  з  відносно  постійною довжиною  і  частотою  кроків.  Довжина  і  частота  кроків  залежить  від індивідуальних особливостей бігуна, довжини його тіла, довжини ніг і т.д. Основні риси  бігу:  тулуб  нахилений  вперед,  плечі  розгорнуті,  голова  прямо.  Суттєвою вимогою до техніки є вміння розслабляти м’язи і давати їм відпочинок у неробочі моменти.  Оволодіння  розслабленням  складне  і  важливе  завдання  для  кожного спортсмена.  Своєчасне  включення  м’язів  у  роботу,  їх  виключення,  точне дозування зусиль забезпечує плавний перехід одного руху в інший.

Робота  ніг.  Під  час  бігу  нахил  тулуба  не  перевищує  4-5⁰ і  змінюється  в межах  2-3⁰,  збільшуючись  при  відштовхуванні  і  зменшуючись  в  момент приземлення. Ступні ніг при цьому ставляться з невеликим розворотом носка до середини.  На опору  нога опускається майже випрямленою  з передньої частини стопи безпосередньо біля проекції ЗЦМТ, що запобігає гальмуванню. В момент вертикалі нога п’ятою торкається грунту, згинаючись у колінному суглобі до 170⁰. Відштовхування спрямоване під кутом 50-55⁰ і характеризується випрямленням ноги в усіх суглобах. Активному поштовху сприяє мах вільної ноги, яка згинається в  колінному  суглобі,  п’ята  її  піднімається  дещо  вище  рівня  коліна.  Заключний момент відштовхування збігається із закінченням махового руху. Висота підйому стегна  махової  ноги  у  кращих  бігунів  доходить  майже  до  горизонталі.  В  цей момент  таз відведений  вперед,  гомілка  зігнутої  махової  паралельна  стегну поштовхової ноги. З  відривом  поштовхової  ноги  від  опори починається  політ.  Її  м’язи  розслаблюються  і поштовхова  нога,  згинаючись  у  колінному суглобі,  швидко  виноситься  вперед.Вміння розслабляти  м’язи  впливає  на  кут  згинання  цієї ноги в колінному суглобі в межах 25-50⁰.

 Робота  рук.  Рухи  рук  ритмічно узгоджуються з роботою ніг. Руки, підтримуючи рівновагу, сприяють зменшенню або збільшенню темпу.  Під  час  бігу  руки  зігнуті  приблизно  під прямим  кутом,  кисті  вільно  стиснуті  в кулак,  плечі  опущені.  Рухи  м'які  і  плавні, руки працюють до середини й назад - вбік. Під  час  руху  назад  кисті  не  виходять  за межі  тулуба.  Разом  з  винесенням  стегна махової  ноги  і  поворотом  таза  одночасно зустрічним  рухом  відбувається  поворот плечей навколо вертикальної осі.

На  повороті  спортсмен  нахиляє тулуб  дещо  вперед-вліво,  в  сторону повороту.  Долаючи  віражі,  необхідно  уникати збільшення  довжини  кроків.  Ліва  рука рухається  строго  в  передньо-задній  площині,  наближаючись  до  тулуба.  Права рука  рухається  ніби  в  поперечній  площині  з  дещо  відведеним  ліктем  назовні. Постановка лівої ноги  відбувається на зовнішню частину стопи, а правої – на внутрішню, носком до середини. Нахил тулуба залежить від крутизни повороту і швидкості бігу. Найбільш раціональним є нахил тулуба вперед-вліво.

Фініш.  Фінішне  прискорення  починається  для досвідчиних спортсменів за  200-400 м (200 – 100 м – для юних)  до  фінішу  і  характеризується зростанням частоти кроків, більш енергійною роботою рук і  деяким  збільшенням  нахилу  тулуба.  На  останніх  двох  кроках  необхідно зробити активний нахил тулуба вперед, що може сприяти перемозі на фініші. Після  пробігання  лінії  фінішу  бігун  не  зупиняється,  а  переходить  на повільний  біг,  а  згодом  –  на  ходьбу,  щоб  привести  організм  у  відносно спокійний стан. Крім того, миттєва зупинка на фініші може спричинити до

зіткнень і травм.

                     

Правильне  дихання.  Уміння дихати під час бігу так само важливе, як і всі інші якості. Це особливо необхідно бігунам на середні і довгі дистанції.

Перед  стартом  на короткі  дистанції  спортсмен  робить  декілька глибоких  вдихів  і  видихів  протягом  30  - 60сек.  Після  команди  «На  старт!», зайнявши стартову позу, він робить 2-3 глибокі вдих і видих. Піднімаючись за  командою  «Увага!»,  робить  глибокий  вдих  і  повний  видих  одночасно  з відштовхуванням від колодок. Під час бігу по дистанції рот напіввідкритий, часте поверхневе дихання чергується з декількома глибокими видихами і повними вдихами.

При спокійному й тривалому бігу спортсмен на початку дистанції повинен на 2-3 кроки робити вдих і на 2-3 кроки –  видих. Впродовж всього бігу ритм дихання міняється: зі старту бігун дихає глибше і рідше, при прискореннях - частіше. Дихати необхідно через напіввідкритий рот і ніс.

Тактична боротьба на дистанції.

Якщо в бігу на короткі дистанції тактика не дуже важлива,  то  на  довгих дистанціях  вона  інколи  відграє  першорядну  роль.  Тут перед бігуном можуть стояти два основних тактичних завдання - перемогти в забігу  або показати  високий  для  себе  результат.  Рішення  кожного  з  них вимагає вміння грамотно розподіляти сили на дистанції. Адже можна дуже швидко почати біг і не залишити сил для боротьби на фініші. Або навпаки: можна забаритися, упустившись ініціативу і втратити, на жаль, всіякі шанси на успіх.

 «Тактична  боротьба  на  дистанції  -  це  ціла  наука».  Уміти  обрати правильну  тактику,  зумовити  хід  боротьби  з  суперниками  -  означає наполовину забезпечити собі успіх. У кожного бігуна є один-два улюблених тактичних ходи. Це зрозуміло. Адже  тактика  бігу  залежить  від  рівня  підготовленості  кожного  спортсмена. Бігуни,  які  володіють  гарною  швидкістю,  віддають  перевагу  тактиці переслідування. При цьому суперечка за призове місце вирішується на останніх метрах дистанції. Інші обирають так званий «рівний» біг зі зміною темпу. Треті, здатні впродовж усієї дистанції лідирувати на високій швидкості.

Тактичні  навички  набувають  в основному  на  спеціальних тренуваннях,  під  час  контрольних  прикидок  і  безпосередньо  в  змаганнях. Опанувавши  певними тактичними  знаннями,  ви  зможете  управляти  своїми діями  на  змаганнях,  швидко  орієнтуватися  у  важких  ситуаціях.  А  їх  на доріжці може виникнути чимало.

Під  час  бігу  необхідно  в  першу  чергу  стежити  за  основними суперниками,  відчувати  зміну  швидкостей,  вчасно  реагувати  на  фінішне прискорення. Це так звана позиційна боротьба, коли ваші суперники біжать попереду і вам видно кожен їх крок. Є і активніша тактика, коли спортсмен бере лідерство на себе. Але і тут потрібно бути напоготові, оскільки суперники наглядають за вами і чекають зручного моменту для вирішальної атаки. Обираючи тактику бігу, сподівайтеся не тільки на свою підготовку. Не забувайте врахувати й те, яка стоїть погода, стан доріжки, інші чинники. Коли стоїш на старті, завжди здається, що можеш бігти дуже швидко і легко. Не піддайтеся цьому відчуттю легкості. Кожен крок по дистанції мусить контролюватися. Є  декілька  прийомів,  за  допомогою  яких  можна  нав′язувати  свою тактику суперникам. Наприклад, незначним прискоренням на початку бігу  можна  змусити  інших  спортсменів  до  лідирування  в  невигідному  для них швидкому темпі. 

22.04
Тема. Активна рухова діяльність

Досягнення науково-технічного прогресу в усіх галузях діяльності людини зумовили зміни і в її житті, характері праці й, безперечно, відобразились на ній самій.  Дослідженнями сучасних вчених встановлено, що з розвитком технічного прогресу скорочується частка м’язової діяльності в енергетичному балансі людства. Рухова активність людини в процесі сучасного виробництва істотно зменшується, що призводить до гіпокінезії. Гіпокінезія (hypo – малий, внизу і kinesis - рух) – це вимушене зменшення обсягу довільних рухів людини (мала рухливість) внаслідок характеру її трудової діяльності. За останні 100-200 років людина почала використовувати силу своїх м'язів у і 88 разів менше, ніж раніше. Таке різке зниження рухової активності призвело до виникнення порушень у діяльності всіх органів і систем. Такі порушення вчені об'єднали терміном «гіпокінетична хвороба». Ця хвороба і призводить до порушення узгоджених дій всіх систем організму, порушення взаємодії організму з довкіллям. З послабленням м'язів, зв'язок, кісткового апарату, наприклад, розвиваються різні порушення постави, деформується стопа. Зміни, що відбуваються у судинній системі, призводять до виникнення атеросклеротичних змін. Знижується імунітет. Погіршується діяльність життєво важливих органів і навіть у молодих людей формуються так звані "механізми регуляції, що притаманні людям похилого віку". Саме тому сьогодні спостерігається "омолодження" багатьох захворювань (ішемічна хвороба серця, збільшений кров'яний тиск тощо). Все це є закономірним, оскільки хвороба була підготовлена усім попереднім способом життя, котрий є позбавленим головного стимулюючого фактору - рухової активності. В зв'язку з цим давньогрецький філософ Аристотель казав, що ніщо так не руйнує та не виснажує організм людини, як тривала фізична бездіяльність. Отже, висновок простий - треба знову повернутись до більш активної рухової діяльності. Це є особливо важливим у молодому віці саме в цей період відбувається формування органів і систем органів людини, таким чином закладаються основи загального здоров'я, взаємодії людини із довкіллям..  Якою ж повинна бути рухова активність студентів? Які вид рухової діяльності найефективніші? Ці і багато інших питань резонно виникають у таких випадках. За останніми даними нормою щоденної рухової активності студента вважають 15-30 тис. кроків. Проте тривалість виконання означеного виду діяльності і об'єм роботи дещо відрізняється серед різних вікових груп. Для того, щоб визначити щоденний об'єм спеціальної рухової активності необхідно врахувати загальний час виконання всіх фізичних навантажень з інтенсивністю за ЧСС вище 90-100 уд./хв. Після того треба порівняти результат із віковою та статевою нормами рухової активності та визначити різницю (у годинах), яка і буде вказувати на відповідний дефіцит додаткового навантаження. Щодо засобів здійснення рухової активності, то тут немає жодних обмежень. Це можуть бути найрізноманітніші види рухової діяльності: звичайні прогулянки, рухливі і спортивні ігри, розваги, виконання різноманітних вправ, відвідування спеціалізованих фізкультурних гуртків і спортивних секцій тощо. 

Норми  добової рухової активності учнів

Вікові групи років	Локомоції (тис.кроків)	Величина енерговитрат	Тривалість рухової активності (год)
6-8 років	15-20	2500-3000	3,0-3,6
10-14 років	20-25	3000-4000	3,6-4,6
15-17 років хлопці дівчата	25-30	3500-4300 3000-4000	4,8-5,8 3,6-4,8

Ранкова гімнастика - найбільш масовий і доступний для всіх вид рухової активності. Вона сприяє швидкому переходу від сну до бадьорого стану, суттєво  підвищує розумову працездатність. Щоденне виконання ранкової зарядки має велике виховне значення - вона самодисциплінує, зміцнює волю, впевненість у своїх силах. Щоб фізична зарядка принесла максимальну користь, треба дотримуватися таких правил: 1. Робити зарядку щоденно в один і той самий час (зрозуміло крім днів хвороби). 2. Займатись вправами натщесерце (лише прополоскавши рот). 3. Фізичні вправи поєднувати із загартуванням. Для цього необхідно добре провітрити кімнату і легко одягнутись (труси та майка), якщо дозволяє погода. 4. Кожну вправу виконувати точно, із зусиллям, що вимагає напруження м'язів. Рухи - у повній амплітуді, вільні, темп середній. 5. Дихати вільно через ніс, повними грудьми, синхронізуючи ритм рухів та дихання. 6. Поступово ускладнювати вправи та підвищувати рівень навантаження. Ранкова зарядка не повинна втомлювати. Емоційний вплив фізичних вправ посилює ритмічна весела музика. 7. Фізичні вправи краще добирати з таким розрахунком, щоб дати навантаження всім частинам тіла. Заключна вправа (ходьба) повинна сприяти переходу від збудженого стану до спокійного. 8. Після закінчення гімнастики потрібно виконати водні процедури (обтирання, обливання, душ). Перелік контрольних запитань по темі

21.04
Тема. Контрольна робота з теми "Волейбол".



17.04
Тестування.
Тема. Поняття про втому і перевтому.
Втома.

Втома та перевтома під час тренувань

Втома - це стан організму, у якому працездатність людини тимчасово знижена. Зниження працездатності є головним зовнішнім проявом цього стану, основною об’єктивною ознакою цього. Однак зниження працездатності не завжди є симптомом втоми. Працездатність може знижуватися, наприклад, при тренуваннях в несприятливих умовах середовища.

Фізіолог А. А. Ухтомський вважав, що втома є «натуральним попереженям стомлення». Вираженість втоми не завжди відповідає ступеню стомлення, тобто об’єктивним фізіологічним і біохімічним зрушенням, які настають в організмі у процесі тренування.

Велику роль має емоційна налаштованість спортсмена. При високому інтерес до виконуваної роботи втома довго не виявляється, натомість при падінні інтересу втома настає швидко. Стомлення – це біологічна захисна реакція, спрямована проти виснаження функціонального потенціалу центральної нервової системи. У розвитку стомлення, а також перенапруги, перетренованості, перевтоми мають місце порушення нейродинаміки.

Ряд вчених стверджують, що причина стомлення ховається в самих м’язах як робочому органі, оскільки в них у результаті фізичної роботи накопичуються продукти обміну речовин (наприклад, молочна кислота) і вони не може виконувати подальшу роботу.

Висувають також центрально-нервову теорію стомлення, згідно з якою вона настає як у працюючих м’язах, так і в нервових центрах. Ця теорія ґрунтується на концепції постійного впливу на нервові центри імпульсів працюючих м’язів, в результаті чого в нервових центрах  розвиваються процеси, наслідком яких є м’язове стомлення.

1.Легка втома – зазвичай розвивається після м’язової роботи, навіть незначної за обсягом та інтенсивністю, і проявляється у вигляді втоми. Працездатність при цій формі стомлення, як правило, не знижується.

2.Гостра втома – розвивається при одноразовому максимальному  навантаженні. Спостерігається слабкість, різко знижуються працездатність і м’язова сила, з’являються атипові реакції серцево – судинної системи. Ця форма втоми найчастіше розвивається у погано тренованих спортсменів. При гострій втомі клінічно визначаються блідість особи, тахікардія, підвищення максимального артеріального тиску на 40-60 мм рт. ст., різке зниження мінімального тиску, порушення обмінних процесів серця, підвищення загального лейкоцитозу крові, іноді поява білка в сечі.

3. Перенапруження – виникає при виконанні одноразового граничного тренувального або змагального м’язового навантаження на тлі зниженого функціонального стану організму.

4. Перетренованність – це стан, який розвивається у спортсменів при неправильно побудованому режимі тренувань і відпочинку. Головними причинами розвитку пере тренованості у бодібілдингу є:

а) хронічне фізичне перевантаження;

б) одноманітність засобів і методів тренування;

в) порушення принципу поступовості у збільшенні навантажень;

г) недостатній відпочинок;

д) занадто часті виступи в змаганнях;

е) вогнища хронічної інфекції;

ж) соматичні захворювання.

Загалом перетренованість характеризується вираженими нервово-психічними зрушеннями, погіршенням спортивних результатів, порушенням діяльності серцево-судинної і нервової систем, зниженням опірності організму до інфекцій. При цій формі втоми потрібне втручання лікаря та тренера.

5. Перевтома – патологічний стан організму, який частіше за все проявляється у вигляді неврозу. Спостерігається вона, як правило, у спортсменів з нестійкою нервовою системою, особливо емоційно вразливих.

Клінічні прояви цього стану більш виразніі, аніж при перетренуванні. Спортсмени апатичні, їх не цікавлять спортивні результати, участь у змаганнях, з’являються болі в серці, порушені травлення, статева функція. Це стан також вимагає втручання лікаря або тренера.

Втому сід розглядати як складний процес, що торкається усіх рівнів діяльності організму (молекулярного, субклітинного, клітинного, органного, тканинного, системного) та проявляється в сукупності змін, пов’заних з зсувом гомеостазу, регулюючих, вегетативних та виконавчих систем, розвитком відчуття втомленості, тимчасовим зниженням працездатності. Втома – особливий вид функціонального стану людини, що тимчасово виникає під впливом тривалої та (або) інтенсивної роботи і призводить до зниження її ефективності. Втома проявляється в зменшенні сили м’язів, погіршенні координації рухів, в зростанні затрат енергії для виконання однієї і тієї ж роботи, у вповільненні рухових реакцій та обробки інформації тощо. Перевтома – сукупність стійких функціональних порушень в організмі людини, що виникають в результаті багаторазового повторення надмірної втоми, що не ліквідуються в процесі відпочинку і є несприятливі для здоров’я людини. Слід розрізняти поняття втома та втомленість. Втома – об’єктивний процес, що виникає внаслідок напруженої чи тривалої діяльності. Втомленість – суб’єктивне сприйняття та відображення цього процесу, що застерігає організм від надмірного виснаження. Гострі та хронічні форми втоми можуть бути обумовленими різними причинами, що можна звести до п’яти основних груп – фізіологічні, психологічні, медичні, матеріально-технічні та спортивно-педагогічні. Фізіологічні причини втоми: порушення функцій ЦНС та процесу передачі нервового імпульсу до м’язів, недостатнє енергопостачання мозку, невисока потужність, ємність та ефективність систем енергозабезпечення, порушення периферичного кровообігу тощо. Психологічні причини втоми: невпевненість, зниження працездатності та спортивних результатів, неуважність, поганий мікроклімат в команді, знижена мотивація тощо. Медичні причини втоми: перевтома, перетренованість, хронічні травми, наявність хронічних інфекційних захворювань, зниження імунітету тощо. Матеріально-технічні причини втоми: недостатня якість одягу та взуття, незадовільний стан спортивних споруд, погані погодні та кліматичні умови, неповноцінне харчування, відсутність засобів відновлення та ін. Спортивно-педагогічні причини втоми: нераціональні засоби і методи підготовки, недоліки в плануванні навантаження та відпочинку, погане врахування вікових, статевих та індивідуальних особливостей спортсменів та ін. Відновлення – процес, що протікає як реакція на втому та спрямований на відновлення порушеного гомеостазу та працездатності. Відновлення після фізичних навантажень означає не просто повернення функцій організму до вихідного рівня. Якщо б після тренувальних впливів стан організму поверався до вихідного рівня зникла би можливість його вдосконалення шляхом цілеспрямованого тренування. Розвиток тренованості базується на тому, що реакції, які виникають після тренувальних навантажень повністю не ліквідуються, а зберігаються та закріплюються. Виконання м’язової роботи пов’язано з витратами потенціалу функцій організму та розвитком втоми, його відновленням до доробочого стану, надвідновленням та наступною стабілізацією на доробочому чи близькому до нього рівні. Наявність цих етапів визначає коливання працездатності спортсмена. Розрізняють фазу зниження працездатності, її відновлення, надвідновлення (суперкомпенсація) та стабілізації. В фазі відновлення відбувається нормалізація функцій – відновлення гомеостазу, поповнення енергоресурсів, надвідновлення – суперкоменсація енергетичних ресурсів, стабілізація – реконструкція клітинних структур та ферментних систем. Зміни у функціональних системах організму, що виникають в процесі відновлення є основою підвищення тренованості. При аналізі післяробочого періоду виділяють дві фази: 1) фаза змінених соматичних та вегетативних функцій (ранній період відновлення), в основі якої лежить відновлення гомеостазу; 2) конструктивну фазу (період відставленого відновлення), в процесі якого відбувається формування функціональних і структурних змін в органах та тканинах внаслідок кумуляції реакцій на навантаження. Важливо визначити таке поняття як поточне відновлення – підтримання стану рівноваги та величин гомеостазу, що змінюються в процесі м’язової діяльності. Центральне місце серед цих процесів посідають метаболічні перетворення, що спрямовані на підтримання необхідної концентрації АТФ в працюючих м’язах. Доцільно також визначити поняття прихована втома (компенсована), що характеризується деекономізацією роботи, суттєвими змінами структури рухів, але ще не супроводжується зниженням працездатності внаслідок використання компенсаторних механізмів та явна (декомпенсована) втома, що проявляється у зниженні працездатності та у відмові від виконання роботи в заданому режимі. Діагностика втоми надзвичайно важлива для раціонального планування навантажень в різних структурних утвореннях тренувального процесу. Якщо діагностика явної втоми практично не представляє складнощів, то оцінити приховану втому значно складніше. Перші ознаки прихованої втоми, що пов’язані зі зниженням економічності роботи, погіршенням внутрішньом’язової та міжм’язової координації, проявляються вже на початку другої половини роботи. Основним показником, що свідчить про настання прихованої втоми, є енергозатрати за одиницю механічної роботи. Дослідження В. Д. Моногарова показали, що при одноманітній м’язовій діяльності циклічного характеру великої та субмаксимальної інтенсивності суб’єктивні та об’єктивні ознаки втоми проявляються через відрізок часу, що дорівнює 45-55 % загальної тривалості роботи, що виконується до вимушеної відмови

15.04
Тема. Правила гри у волейбол.
Правила.

Правила
Гра ведеться на прямокутному майданчику розміром 18х9 метрів. Майданчик розділений посередині сіткою. Гра ведеться сферичним м'ячем колом 65—67 см вагою 260—280 г. Кожна з двох команд складається максимум з 12 гравців, а на полі одночасно знаходяться 6. Мета гри — ударом добити м'яч до ігрової поверхні майданчика половини супротивника або примусити його помилитися.

Гра починається введенням м'яча в гру за допомогою подачі. Після введення м'яча в гру подачею і успішного розіграшу подача переходить до тієї команди, яка виграла очко. Майданчик за кількістю гравців умовно розділений на 6 зон. Після кожного переходу права подачі від однієї команди до іншої в результаті розіграшу очка, гравці переміщаються в наступну зону за годинниковою стрілкою.

Подача
Виконує подачу гравець, який в результаті останнього переходу переміщається з другої в першу зону. Подача проводиться із зони подачі за задньою лінією ігрового майданчика. Завдання гравця, що подає, відправити м'яч на половину супротивника. До того як гравець не торкнеться м'яча при подачі, жодна частина його тіла не повинна торкнутися поверхні майданчика (особливо це стосується подачі в стрибку). У польоті м'яч може торкнутися сітки, але не повинен торкатися антен або їх уявного продовження вгору. Якщо м'яч торкнеться поверхні ігрового майданчика, команді, що подавала, зараховується очко. Якщо гравець, який подавав порушив правила або відправив м'яч до ауту, то очко зараховується команді, що приймала. Не дозволяється блокувати м'яч при подачі, перериваючи його траєкторію над сіткою. Якщо очко вигране командою, яка подавала м'яч, то подачу продовжує виконувати той же гравець.

Прийом
Зазвичай приймають м'яч гравці, які стоять на задній лінії, тобто в 5, 6, 1 зонах. Проте прийняти подачу може будь-який гравець. Гравцям команди, що перебувають на прийомі, дозволяється зробити три торкання і максимум після третього перевести м'яч на половину супротивника. Обробляти м'яч на прийомі можна в будь-якому місці майданчика і вільного простору, але тільки не на половині майданчика супротивника. При цьому, якщо доводиться пасом переводити м'яч назад на свою ігрову половину, друга передача з трьох не може проходити між антенами, а обов'язково повинна проходити поза ними. Під час прийому не допускається затримка м'яча при його обробці, хоча приймати м'яч можна будь-якою частиною тіла.

Атака
Зазвичай при успішному прийомі м'яч приймається гравцями задньої лінії (1-е торкання), доводиться до зв'язкового гравця (2-е торкання), який передає м'яч гравцеві атаки (3-е торкання). При ударі м'яч, повинен пройти над сіткою, але в просторі між двома антенами. При цьому м'яч може зачепити сітку, але не повинен зачіпати антени або їх уявного продовження вгору. Гравці передньої лінії можуть атакувати з будь-якої точки майданчика. Гравці задньої лінії перед атакою повинні відштовхуватися за спеціальною триметровою лінією. Заборонено атакувати (тобто завдавати удару по м'ячу вище за лінію верхнього краю сітки) тільки літеро.

Регламент
Волейбольна партія не обмежена в часі і триває до 25 очок. При цьому якщо перевага над супротивником не досягла 2 очок, партія триватиме до тих пір, поки не буде досягнута потрібна перевага. Матч триває до того, як одна з команд виграє три партії. У п'ятій партії (тай-брейк) рахунок ведеться до 15 очок. У кожній партії тренер кожної з команд може попросити два тайм-аути по 30 секунд. Додатково у перших 4 партіях призначаються технічні тайм-аути після досягнення однієї з команд 8 і 16 очок (по 60 секунд). У кожній партії тренер має право провести не більше 6 замін польових гравців (окрім ліберо).

14.04
Тема. Методика самостійних занять.
Методика.

У всі часи людина намагалась бути сильною, красивою, фізично досконалою. Досягнення фізичної досконалості необхідна молдій людині, для того щоб бути досконалим – це не тільки мати красиву будову тіла, а насам перед володіти сильним здоров’ям, високою розумовою і фізичною працездатністю, силою волі, наполегливістю в досягнені мети.

Вирішивши самостійно займатися фізичними вправами, потрібно обов’язково пройти лікарський огляд у дільничого терапевта, визначити за його допомогою засоби фізичної культури, які допоможуть в оптимальний час досягнути поставленої мети без збитків для здоров’я. Постійний котроль за станом організму і рівнем тренованості можна проводити самостійно. Доступними умовами само контролю являються об’єктивні і суб’єктивні показники.

Суб’єктивні показники. Сон: глибокий, перерваний, зі сновидіннями або без них. Апетит: хороший, помірний, поганий. Настрій: бодрий, задовільний, пригнічений. Працездатність: підвищена, середня, понижена.

Об’єктивні показники. Фізичний розвиток: ріст, вага, окружність грудної клітки, температура, пульс в спокою, пульс відновлений після нагрузки, частота дихання в спокою, дихальний розмах грудної клітки.

Велике значення при виконанні фізичних вправ має правильне сполучення дихання з рухами. Це найбільш оптимально, коли в момент вдоху грудна клітка розширюється, тулуб знаходиться в розпрямленому стані, а момент видоху проводиться, коли голова наближується до ніг. Для найбільш успішного виконання фізичних вправ, які вимагають великого напруження багатьох м’язових груп, рекомендується застосовувати затримку дихання. Але під-час бігу, підскоків, присідань навіть короткочастні затримки дихання замітно понижують рівень кисню в крові. Тому при виконанні аналогічних вправ дихати потрібно безперервно.

Одна з найбільш популярних форм фізичного фиховання є біг. Що краще інших засобів культури розвиває витривалість і відіграє важливу роль в роботі серцево – судинної і дихальної системи. Починати біг бажано повільно і розслаблено, по м’якому грунту, тренуючись неперенапружуватись. При щоденних тренуваннях притримуватись принципу “ більше – менше ”, тобто через день чередувати велику нагрузку з меншою. Це потрібно для того щоб відновлювались сили і ненакоплювась втома.

Підходом до регулярних занять фізичної культури реекомендовано почати за допомогою комплекса фізичних вправ:

1. присідання – розвиває правильну осанку, ліквідує сутулість, укріплює м’язи ніг, бедра, живота, спини. Виконується з положення “ основна стійка”, ноги на ширині плеч, носки сильно розведені в сторони, руки підняті в гору за головою, під п’ятками підставка. Не відриваючи п’яток від підлоги, присідати, широко розводячи руки. Осанка в вертикальному положенні, 10-25 присідань (в залежності від віку). При виконинні вправи – невеликий вдох з затримкою дихання. Після 3 – 4 присідань можна відпочити. Потім в початковому положенні знову зробити неглубокий вдох, затримати дихання і продовжити вправу. Всього 4–5 серій з 2 – 3- мінутним переривом між ними ( до прискорення серцебиття).
2. Наклон вперед – зміцнює м’язи спини, рук, шиї. Виконується з положення, ноги на ширині плеч, руки за головою прижаті до затилку, спина прогнута, підборіддя підняте. Наклонитися вперед до положення трохи нижче горизонтального. Потім випрямитись, піднявшись з видохом на носочки. В серії 10 – 20 наклонів, серій- 4 – 5.
3. Розведення рук – розвиває м’язи грудей. Висхідне положення – лежачи на спині, руки з гантелями підняті. Руки опустити за голову до дотику підлоги і вернути в початкове положення. Повторити 6 – 8 раз. Також, але руки розвести в сторони. Всього 4 – 5 серій.
4. Опускання тулуба із положення “березка” – допомагає покращити координацію, ровиває бедрений пресс, рук, грудей. Початкове положення – лежачи на спині на коврику поблизу батареї центрального отоплення або шафи (в залі – біля гімнастичної стіни). Руки підняти, взятися за батарею або за нижню частину шафи. Підтянути коліна до грудейі випрямити ноги, залишаючись на лопадках (положення “березка”). Далі повільно опускати ноги, стараючись тримати тулуб випрямленим. Якщо вправа виконується важко, тоді спочатку опустити спину, а потім ноги.Вправа складна, тому кількість повторень в серії можна вибирати за своїм бажанням.
5. Стрибки – допомагає укріпленню і розвитку ікроножних м’язів, а також здійснює масажний та відновлюючий вплив на м’язи тулуба. Висхідне положення, в руках гантелі або книжки. Стрибнути на підвищення (25 – 40 сантиметрів) і зпригнути з нього. Прижки жорсткі, без затримки і зупинки. В серії 10 – 18 прижків, 5 – 6 серій.

Поданий комплекс необхідно виконувати на протязі двох місяців, потім ускладнити за рахунок збільшення кількості повторень.

Великий потенціал можливостей для здоров’я мають танцювальні рухи, так звані аеробні танці. Вони нетільки розвивають загальну витривалість, але й укріплюють серцево – судинну, дихальну системи, підкріплюють розхід енергії, а також створюють сприятливий емоціональний тонус. Починати такі треніровки необхідно під імпоновану вам музику з 15 –20 мінут, послідовно доводячи тривалість до 45 – 60 мінут. Особливістю аеробних танців являється не різноманітність вправ, а кількість повторень їх під музику. Тому, почавши займатися, підберіть 6 – 7 набільш знайомих вам вправ, в виконанні яких принімають участь великі м’язові групи. Це можуть бути оберти і півнахили тулоба в сторони, в перед, півприсяд з одночасною роботою рук і ніг. Виконувати вправи на початку можна серіями тривалістю70 – 100 секунд кожна. Велике значення при цьому має правильне дихання. Дихайте ритмічно – вдох через ніс, видох ротом. Триніровка можлива тільки в добре провітреному приміщенні при відкритій форточці або вікні.

Пам’ятайте, що міцне здоров’я – це не позажиттєвий дар природи, фізична роботоздатність не являється незмінною. Про здоров’я неохідно постійно піклуватися, підтримувати і укріпльвати активним веденням життя, фізичними вправами і треніровкою.

10.04.
Тестові завдання: тести
Тема. Планеруюча подача. Прямий наадаючий удар.
Відео: Планеруюча подача.   Прямий нападаючий удар.

Волейбол - командний вид спорту, суть гри полягає в змаганні двох команд на спеціальній волейбольному майданчику, яка розділена сіткою. Завдання гравців - направити м'яч в сторону противника так, щоб він торкнувся підлоги на стороні суперника. Запорука успішної гри - правильна подача. Як відзначають тренери, техніка подачі м'яча в волейболі - половина перемоги. Особливо це стосується гравців початківців. У чоловічому волейболі техніку передачі та подачі м'яча відносять до вирішального елементу гри.

Способи виконання подачі

Дана типологія має на увазі два варіанти подачі: плануюча і силова в стрибку. Перед виконанням будь-якої з подач гравець повинен дотримуватись наступних правил: Найважливіше - повна концентрація на подачі. Для цього потрібно в повному спокої встати на місце подачі і проаналізувати, як і куди кидати м'яч. Спортсмен повинен зайняти високу стійку. Політ м'яча залежить від положення корпусу і передньої ноги. Відлік часу на подачу починається після свистка судді. Спортсмену дається на виконання елемента рівно вісім секунд. Зазвичай волейболісти вдаряють по м'ячу на четвертій секунді. Перед цим слід кілька разів вдарити м'яч об підлогу, зробити глибокий подих і визначитися, в який бік полетить м'яч. Професійні волейболісти відзначають, що грамотна подача може вирішити результат будь-якого змагання, навіть самого важкого і захоплюючого. подача в стрибку

Плануюча подача

Порядок виконання починається з підкидання м'яча в повітря і замаху вгору. Далі план дій такий: М'яч підкидається кожен раз в одине і те ж місце. Висота повинна бути невеликою. М'яч підкидається вперед у напрямку удару, він повинен летіти рівно і не обертатися. Слідом зробіть удар по м'ячу. Рух руки під час удару має бути природним, зробіть невеликий крок вперед однією ногою, щоб скорегувати позицію по відношенню до м'яча і прикласти силу до удару. Ударяти по м'ячу слід підставою долоні, удар повинен бути коротким і уривчастим. Бити слід  тільки по центру м'яча, потрібен безперервний зоровий контроль. Якщо подача зроблена у відповідності з усіма правилами, м'яч повинен полетіти в бік суперника без обертання і, найголовніше, непередбачувано для противника. Така техніка подачі м'яча в волейболі досить популярна.

Які бувають помилки? В першу чергу, це поганий зоровий контроль за м'ячем, удар не по центру, а збоку. Також важливо стежити за тим, щоб положення кисті було таким, щоб м'яч не почав обертатися.

Силова подача в стрибку

Професійні волейболісти відзначають, що подача - це чи не єдиний елемент гри, відповідальність за який лежить цілком і повністю на гравця. Грамотна силова подача - потужна зброя сучасного волейболу. Техніка силового удару в стрибку на кшталт нападаючому удару. Порядок виконання подачі наступний: Спортсмен повинен зайняти позицію орієнтовно в трьох метрах від задньої лінії майданчика і підготуватися. Далі слід перенести вагу тіла вперед. Після чого потрібно зробити крок лівою ногою вперед і в той же час підкинути м'яч на кілька метрів вгору і вперед. Далі слід зробити крок правою ногою, але вже широкий і швидкий, який нагадує крок при нападаючому ударі. Руки знаходяться в розслабленому стані. Закінчується кидок коротким кроком лівою ногою, стопа повинна бути спрямована всередину для того, що почати кидок з розвороту корпусу і широкого маху вгору відразу двома руками. Приготуйтеся до удару, прогинаючи корпус. Відведіть праву руку за спину і нанесіть удар по м'ячу у вищій точці. Важливо надати м'ячу верхнє або бічне обертання. Найчастіші помилки, що здійснюються при подачі, такі: виконання удару на різній висоті підкидання, відсутність зорового контролю. Удар повинен бути коротким, тривалий супровід пензлем загрожує поганий подачею, відмінність між линів забігу і траєкторією польоту м'яча. верхня подача В деяких джерелах виділяють ще таку техніку подачі м'яча в волейболі, як націлену подачу, в якій ставка робиться на «слабкого» гравця команди або того, хто вийшов на заміну, а також на незручну зону або будь-які інші слабкі сторони противника. Щодо сітки бувають прямі і бічні подачі. Техніка прямої подачі м'яча в волейболі здійснюється, коли подає опинилася на сітці, спортсмен відразу бачить супротивника і не втрачає зорового контролю за м'ячем. Також прямий удар дозволяє відразу повернутися в свою зону після подачі. Бічна подача здійснюється, коли волейболіст стоїть під кутом до сітки. Таке розташування дозволяє здійснювати в повному обсязі види ударів. Деякі фахівці виділяють досить рідкісний тип подачі, яка здійснюється, коли подає стоїть спиною до суперника і завдає удар як би через себе. Однак такий удар використовується вкрай рідко тільки тому, що відсутня зоровий контакт і з м'ячем, і з суперником.

Типологія подачі по положенню м'яча, гравця і точки удару

Дана класифікація включає нижню, верхню і бічну подачі. Розберемо кожну з них: Техніка нижньої подачі м'яча в волейболі здійснюється по нижній частині, який знаходиться на низькому рівні, по відношенню до гравця. Такий стиль подачі використовується досить часто, тому що він дуже простий, точний і дає можливість волейболісти потрапити в будь-яку точку майданчика. Особливо підходить нижня подача для новачків, які ще не можуть здійснювати подачі іншого типу. При бічній подачі удар направляє трохи нижче середини м'яча, який в момент удару знаходиться на рівні грудей. Використовується такий тип подачі тільки в тому випадку, якщо подає стоїть збоку сітки. Бічна подача складніше нижньої і вимагає деяких навичок від спортсменів. Однак має вона більше переваг, так як прийом такої подачі складний. Найскладніший тип подачі - верхня. Вона вимагає від спортсмена максимальних фізичних зусиль. Удар по м'ячу відбувається в той момент, коли він знаходиться на рівні вище голови. Перевага такої подачі - короткий шлях до суперника, той може не встигнути зорієнтуватися. Техніку верхньої подачі м'яча в волейболі можна комбінувати з іншими. Кожен волейболіст повинен вивчити кожну техніку подачі і крім цього ще й вміти комбінувати ці способи. Ситуації під час змагання можуть відбуватися самі непередбачувані, тільки від ефективності дій подачі залежить перемога. Важливу роль відіграють не тільки теоретичні знання, а й техніка подачі м'яча в волейболі, а також фізичні можливості спортсмена.

Прямий нападаючий удар.

Прямий нападаючий удар у волейболі найбільш складний. Для його виконання необхідно володіти хорошими фізичними даними, а також суміщати ряд складних рухових дій, таких як розбіг, вибір місця для відштовхування, стрибок з замахом для удару по м'ячу. Тому для оволодіння нападаючим ударом необхідно більш тривалий час, ніж для інших технічних прийомів.

Перед вивченням нападаючого удару повинні бути освоєні стрибки і верхня пряма подача. Навчання проводити тільки розчленоване, в такій послідовності - стрибок вгору з місця поштовхом двома ногами, розбіг разом з стрибком, ударний рух.

Техніка найбільш поширеного прямого нападаючого удару.

- З високої стійки, визначивши характер траєкторії польоту м'яча, волейболіст коригує швидкість розбігу (поступово розганяючись), спрямовуючись до місця відштовхування (позиції 1-2)

- Далі на останньому кроці розбігу - стопорящій крок на п'яту, виставленої вперед ноги (позиція 3) з махом рук вниз - назад;

- Приземлення на паралельно поставлені стопи, згинаючи ноги (позиція 4), з маховим рухом рук вперед-вгору. Небиткого рука затримується на рівні плечей;

- Небиткого рука в замах згинається в ліктьовому суглобі, плече відводиться назад (позиції 5,6);

- Удар по м'ячу за рахунок згинання тулуба і розгинання руки, що б'є з активною роботою кисті на удар (позиції 7-9);

- Приземлення на напівзігнуті ноги (позиція 10)

Таким чином, нападаючий удар включає розбіг (зі стопорящее кроком), стрибок (із претензією на удар), відповідно удар по м'ячу

і приземлення.

Помилки:

- Стопорящій крок на носок і неширокий;

- Відсутність махового руху небиткого руки вперед-вгору до плеча;

- У момент удару опускання ліктя небитої руки вниз;

- Ранній чи пізній розбіг;

- Невірний вихід на м'яч (розбіг) - м'яч у момент удару збоку від вертикалі тулуба, за головою;

- Не активне згинальні рух кисті руки, що б'є;

- Приземлення на прямі ноги.

08.04.
Тема. Правила першої допомоги при травмах.
Презентація: Допомога

Основні причини травматизму:

• 1. Організаційні недоліки при проведенні занять. Це непродумана організація уроку, проведення занять у відсутність вчителя, слабка дисципліна і підготовленість інвентарю, використовуваного на уроці.
• 2. Помилки в методиці проведення уроку, пов'язані з порушенням дидактичних принципів навчання (регулярність занять, поступове збільшення навантаження, послідовність), відсутність індивідуального підходу, недостатній облік стану здоров'я, статевих і вікових особливостей, технічна і фізична підготовленість учнів (форсування навантажень). Причиною травм є зневажливе відношення до підготовчої частини уроку, розминки, неправильне навчання техніці фізичних вправ, відсутність страховки, самостраховки, неправильне її застосування, форсування навантажень, перенесення засобів і методів тренування спортсменів на учнях школи. Причиною травм можуть бути недоліки учбового планування, яке не може забезпечити повноцінну фізичну підготовку і спадкоємність у формуванні рухових навиків учнів.
• 3. Недостатнє матеріально-технічне забезпечення, оснащення занять: погана підготовка місць занять і інвентарю, погане кріплення снарядів, відсутність табельного інвентарю і устаткування, малі зали, відсутність зон безпеки, жорстке покриття і нерівності доріжок.
• 4. Незадовільний санітарно-гігієнічний стан залів, майданчиків: погана вентиляція, недостатня освітленість місць занять, запилена, низька температура повітря і води басейну. Несприятливі метеорологічні умови: дощ, сніг, сильний вітер і ін. Недостатня акліматизація учнів.
• 5. Низький рівень виховної роботи, порушення дисципліни, поспішність, неуважність вчителя і учнів.
• 6. Відсутність медичного контролю. Допуск до змагань без проходження лікарського огляду, невиконання вчителем лікарських рекомендацій по термінах відновлення занять після захворювань, по обмеженню навантажень, комплектуванням груп залежно від ступеня підготовленості учнів.

У переліку причин травмування особливо стоїть гіпокінезія. Більшість новонароджених одержують спадкову інформацію по гіпокінезії від батьків. Потім руховий голод наростає (дитячий сад, школа). Під час вступу до школи в молодших класах, організована і неорганізована активність знижується на 50%. Будь-які відхилення в стані здоров'я у дітей, а вони неминучі у фізично ослаблених, можуть бути причиною травми. Так, погана постава підвищує ступінь ризику отримання різних травм і не тільки хребта, але і внутрішніх органів грудної клітки (оскільки вони займають несприятливе положення і мають понижену функцію).

ПРАВИЛА НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ ПРИ ОДЕРЖАННІ ТРАВМ

Наслідки нещасних випадків залежать від того, наскільки швидко і кваліфіковано надано потерпілому першу медичну (долікарську) допомогу. Затримка долікарської допомоги або неправильне (невміле) її надання може призвести до серйозних ускладнень у лікуванні, інвалідності та навіть до смерті потерпілого.

Майже завжди травма трапляється раптово і викликає в учителя або учнів почуття безпорадності. Не всі знають, що треба робити, як швидко визначити характер і тяжкість травми. В таких випадках необхідні спокій, рішучість, уміння швидко і правильно організувати надання першої долікарської допомоги до прибуття медичних працівників. Швидкість і якість надання долі карської допомоги визначаються підготовленістю осіб, які знаходяться поруч, їх умінням використовувати підручні та спеціальні засоби.

Є певна схема послідовності надання першої долі карської допомоги. З різними варіаціями вона придатна у більшості ситуацій. Значно складніше надавати допомогу, якщо біля потерпілого тільки одна людина. В такому випадку не завжди потрібно відразу бігти за лікарем, інколи це просто неможливо зробити (на спортмайданчику, у лісі, на річці). У таких ситуаціях, як ураження електрострумом, утоплення, численні травми, надання термінової допомоги може стати вирішальним для врятування життя потерпілого. Наприклад, у вище означених випадках у потерпілого може

бути відсутнім дихання, порушення серцево-судинні діяльність, аж до зупинки серця. При цьому завдання того, хто надає допомогу - негайно розпочати відновлення дихання та серцево-судинної діяльності у потерпілого, а вже потім вирішувати питання із транспортуванням.

Схема послідовності дій при наданні першої долі карської допомоги:

• 1. Вивести потерпілого з оточення, де стався нещасний випадок.
• 2. Надати потерпілому найбільш зручне положення, що забезпечує спокій.
• 3. Визначити вид травми (перелом, поранення, опік тощо).
• 4. Визначити загальний стан потерпілого, встановити, чи не порушені функції життєво важливих органів.
• 5. Розпочати проведення необхідних заходів: -"зупинити кровотечу; -"зафіксувати місце перелому; -"надати реанімаційних заходів (оживлення): штучне дихання, зовнішній масаж серця; -"обробити ушкоджені частини тіла.
• 6. Одночасно з наданням долі карської допомоги необхідно викликати швидку медичну допомогу, послати за працівником навчального закладу, підготовити транспорт для відправки потерпілого до найближчої медичної установи.
• 7. Повідомити керівників установи про те, що трапилось.

Важливо знати обставини, за яких сталася травма, умови, які спонукали до її виникнення та час - годину і навіть хвилини, особливо коли потерпілий втратив свідомість. Знання цього може допомогти не тільки розпізнати характер ушкоджень, правильно вибрати засоби надання допомоги, але і в майбутньому, в умовах лікувального закладу вірно встановити діагноз.

Перше, що необхідно зробити для надання допомоги - винести (вивести) потерпілого з місця події (із спортзалу, спортмайданчика, зупинити дію електричного струму, винести з приміщення, в якому чадний газ тощо). Робити це потрібно обережно, намагаючись якнайменше турбувати потерпілого, особливо, коли є перелом хребта. В таких випадках не можна перевертати потерпілого, тому що це посилює біль, призводить до тяжких ускладнень, таких, як шок, сильна кровотеча з ушкодженнями судин.

При деяких ушкодженнях і раптових захворюваннях необхідно зняти з потерпілого одяг, наприклад, при термічних опіках, пораненнях. Краще це зробити в приміщенні. Спочатку знімають одяг (пальто, піджак, брюки, кофту) із здорової частини тіла. Якщо важко зняти одяг, його розпорюють по швах або розрізають. Так діють у випадках тяжкої травми з ушкодженням кісток, коли необхідно швидко зупинити кровотечу та іммобілізувати кінцівку. Під час кровотечі одяг достатньо розрізати вище рани. При переломі хребта, коли не можна турбувати потерпілого, одяг не знімають.

Необхідно передбачити захист потерпілого від переохолодження, особливо якщо є значна втрата крові, тяжкий загальний стан або під час транспортування потерпілого на великі відстані. Здійснити це не важко, для цього використовують простирадла, які стелять на ноші таким чином, що вільним краєм накрити потерпілого. В мокру погоду треба користуватися брезентом, палаткою або іншими матеріалами, що не пропускають воду.

Потерпілий завжди потребує морально-психологічної підтримки оточуючих. Увага, щирість, турбота - це фактори, що допоможуть подолати наслідки травм, нещастя. Неприпустимі грубість, роздратування, докори в необережності, недотриманні правил безпеки тощо. Правильний психологічний вплив і поведінка тих, хто оточує потерпілого, хто надає йому підтримку, вже є долікарська допомога.

07.04.
Тема. Прийоми самоконтролю за візичним навантаженням.
Презентація: Самоконтроль.

Спостереження лікарів довели, що надто велика м'язова активність призводить до виснаження нервової системи, розвитку небажаних, а згодом патологічних змін в організмі людини. Тому кожна людина, яка займається фізичними вправами, мусить пам'ятати про поступовість нарощування навантажень. Ніколи не можна поспішати стати здоровим. "Біг до інфаркту" — це реальна річ. Якщо ви до цього часу не вмерли зі своїми хворобами і зі своїм черевцем, то можете почекати з відновленням спортивної форми: поступовість, поступовість і поступовість!" — писав М.М. Амосов.

Фізичні навантаження, не дивлячись на загальний характер правил тренування і рухового вдосконалення, для кожної людини повинні бути індивідуальними. У зв'язку з цим важливу роль набуває самоконтроль за станом організму і його реакціями на фізичні навантаження.

Існують суб'єктивні та об'єктивні методи самоконтролю. Суб'єктивні методи — це самоспостереження й контроль самопочуття, апетиту, сну, фізичної та розумової працездатності, настрою, адекватності реакційна побутові й виробничі ситуації.

Кращий і водночас достатньо точний показник відповідності навантаження фізичній підготовці людини — це її самопочуття. Проте самопочуття — поняття занадто широке, тому необхідно розглянути саме ті його елементи, на які слід звертати увагу.

Першим відчуттям людини, яка раніше ніколи не займалась фізкультурою або мала велику перерву в заняттях, буде біль у м'язах. Такий біль — явище нормальне, заняття при цьому слід продовжувати. Через декілька днів біль сам по собі зникне, але це можна прискорити тепловими процедурами (ванна, душ, парна лазня) та масажем або самомасажем. Слід зазначити, що коли навантаження відповідає фізичній підготовці, то після тренування має виникати таке відчуття, яке передається виразом "приємна втома у м'язах".

Існує певна залежність між фізичними навантаженнями й сном. Відоме таке правило — не слід займатися фізичними вправами перед сном, щоб уникнути безсоння. Як правило, помірні навантаження прискорюють засипання, поглиблюють сон, а надмірні, особливо, якщо вони повторюються, мають прямо протилежний ефект. Приблизно такий самий взаємозв'язок між фізичними навантаженнями та апетитом, сти слід через 40-60 хв. після тренування, в цей час апетит підвищується.

Якщо спостерігається дискомфорт, подразливість, в'ялість, порушення сну, коли виконання фізичних вправ не приносить задоволення, погіршується настрій, виникає головний біль та інші негативні явища, слід припинити вправи і звернутись до лікаря.

До найбільш доступних об'єктивних методів самоконтролю належать — визначення динаміки зміни маси тіла, частоти серцевих скорочень, наслідків виконання ортостатичної проби, вимірювання артеріального тиску, життєвої ємності легень тощо.

Для визначення динаміки зміни маси тіла існує багато методів. Один із найпростіших — за так званим масозростовим показником. Його розраховують шляхом поділу значення маси тіла в грамах на величину зросту в сантиметрах. У середньому 1 см зросту має відповідати 400 г маси тіла, якщо цей показник перевищує 500 — це ознака ожиріння, а якщо менший за 300 — це свідчить про недостатнє харчування.

За частотою серцевих скорочень оцінюють стан серцево-судинної системи та реакцію організму на фізичне навантаження. У здорового дорослого чоловіка пульс при стоянні дорівнює 60-80 за 1 хв, при лежанні менше на 10-14. У жінок пульс є більшим у середньому на 10%.

Ортостатична проба ґрунтується на вимірі різниці значення пульсу при стоянні та лежанні. Застосовувати її найзручніше вранці, різниця не повинна перевищувати 10-14 разів за 1 хв.

Частота пульсу у спокої дозволяє зробити висновок про рівень щоденної рухової активності. Найповільніший пульс у тих, хто займається вправами на витривалість, такими як біг на довгі дистанції, ходіння на лижах, плавання тощо. Частота пульсу у цих людей є у середньому 50 за 1 хв., а в окремих спортсменів навіть 35-40. Таким чином, зниження частоти пульсу є вірною ознакою поліпшення тренованості.

Контролюючи навантаження за показниками пульсу, треба звертати увагу на дві якісні його характеристики — наповнення та ритм.

Нарешті, найважливіший показник відповідності навантаження стану людини та рівню її тренованості — це швидкість відновлення пульсу після навантаження, тобто повернення частоти пульсу до рівня, який був у стані спокою.

У практиці лікарського контролю існують спеціальні "дозовані" навантаження. Наприклад, 20 присідань або 60 підстрибувань за ЗО секунд. Сприятливою реакцією на таке навантаження вважається почастішання пульсу в межах 50-70% порівняно з вихідним рівнем і відновлення його рівня протягом 2-3 хвилин.

Особливу цікавість при самоконтролі за діяльністю системи дихання викликають проби, що дозволяють оцінити її функціональний стан.

Проба Штанге. У положенні сидячи зробити глибокі вдих і видих, потім знову вдих, закрити рот, ніс зажати пальцями і затримати дихання. Зафіксувати час затримки дихання, який у здорових нетренованих люди може тривати до 40-45 с, у більш підготовлених — до 60-90 с.

Проба Генчі. Затримати дихання після видиху, здорові нетреновані люди здатні витримати 25-30 с, а добре підготовані — понад 40-60 с.

Показники самоконтролю дозволяють за динамікою результатів фізичних вправ своєчасно виявити слабу підготовку в окремих видах вправ і підготовленість взагалі.

Завдання для теоретичного опрацювання у період з 30.03 по 03.04

11  клас

Тема 1. Поняття про втому  і перевтому.

Запорукою нормального функціонального стану учнів у процесі навчальної діяльності, можливості підтримувати розумову працездатність на високому рівні та запобігати передчасному стомленню є правильна організація уроку, рівень його гігієнічної спрямованості. Завдання школи не тільки дати дитині необхідну освіту, а й зберегти в процесі навчання її здоров'я.

У розпорядку дня учня стомливі статичні навантаження переважають над динамічними, які природні для молодших школярів, оскільки розвиток рухових центрів, особливо активний у 3-6 років, у них продовжується. Виконання домашнього завдання теж вимагає тривалого вимушеного збереження статичної робочої пози. Наслідком цього є тривале і значне навантаження на опорно-руховий апарат, серцево-судинну і нервову системи, що призводить до порушення їх функцій.

Об'єктивною реакцією на діяльність є стомлення.

Втома (стомлення) - закономірний процес тимчасового зниження працездатності, що виникає внаслідок тривалої, інтенсивної роботи.

Науковці використовують також термін "стомленість". Стомлення і втома є об'єктивними явищами, а стомленість - суб'єктивним.

Стомленість - суб'єктивне психічне явище, яке супроводжується відчуттям слабкості та небажанням працювати.

Досить часто втома розвивається внаслідок відсутності звички до систематичної праці. Щоб подолати втому необхідно відпочивати, в іншому разі розвивається перевтома.

Перевтома - порушення нормального фізіологічного функціонування організму, що може свідчити про певне захворювання.

Це проміжний між здоров'ям та хворобою стан організму, що потребує негайного педагогічного та медичного втручання.

Біологічне значення втоми полягає в тому, що вона призводить до виникнення гальмування у нервових клітинах, забезпечуючи таким чином захист всього організму, насамперед центральної нервової системи, від перенапруження і руйнування. Проблему втоми розв'язують у три етапи: виявляють її причини та механізми розвитку; діагностують втому та оцінюють працездатність; розробляють методи профілактики втоми.

За різних видів м'язової діяльності основними причинами розвитку втоми є сукупність порушень в основних функціональних системах організму:

·   а) нервово-м'язовому апараті у зв'язку зі зміною обміну речовин та зниженням провідності синапсів;

·   б) центральній нервовій системі внаслідок зниження збудливості нервових центрів через сильну та тривалу дію рецепторних імпульсів;

·   г) ендокринній системі у зв'язку з надлишковим надходженням у кров гормонів гіпофіза і надниркових залоз за емоційного напруження чи. навпаки, внаслідок послаблення функцій цієї системи при тривалій виснажливій роботі;

ґ) системах кровообігу та дихання за рахунок ослаблення скорочувальної здатності серцевого м'яза та дихальних м'язів, що уповільнює кисневе постачання організму і окислення продуктів обміну.

Значення кожної причини втоми змінюється залежно від характеру, інтенсивності та тривалості трудової діяльності. Наприклад, втома швидко розвивається у разі монотонної, статичної та сенсорно збідненої діяльності.

Серед чинників навчального середовища найбільше на працездатність учнів упливають мікроклімат приміщення, особливо температура, вологість і швидкість руху повітря, рівень шумів, характер освітлення. Розвиток втоми залежить від стану здоров'я учнів, психологічних показників - рівня тривожності, вольових якостей, уваги тощо.

Прояви (ознаки) втоми бувають такими:

·   1) відчуття слабосилля (людина відчуває погіршення працездатності навіть тоді, коли продуктивність праці не знижується; воно виражається як переживання особливої, обтяжливої напруги та невпевненості; людині здається, що вона не може продовжувати роботу належним чином);

·   2) розлад уваги, що є однією з найчутливіших до втоми психологічних характеристик;

·   3) розлади моторної сфери (уповільнення чи безладна квапливість рухів, розлад їх ритму, послаблення точності та координації рухів);

·   4) погіршення пам'яті та мислення (особливо при втомі у процесі розумової діяльності);

·   5) ослаблення волі (зменшення рішучості, витримки, самоконтролю);

·   6) сонливість (прояв захисного гальмування).

У навчальному процесі найважливішими є зовнішні ознаки втоми (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Зовнішні ознаки втоми при розумовій діяльності

Ознаки	Втома незначна	Втома значна	Втома гостра
Увага	Поодинокі відволікання	Увага нетривка, часті відволікання	Увага ослаблена, реакції на нові подразники (нові словесні вказівки) відсутні
Поза	Поза непостійна, потягування ніг і випрямлення тулуба	Часта зміна пози, повороти голови в різні боки, підтримання голови руками	Прагнення покласти голову на стіл, випрямитися, відхилившись на спинку стільця
Рухи	Точні	Невпевнені, повільні	Метушливі рухи рук і пальців (погіршення почерку)
Інтерес	Жвавий інтерес, ставлення запитань	Слабкий інтерес, відсутність запитань	Повна відсутність інтересу, апатія

Причинами втоми у школярів можуть бути: недосипання, почуття голоду, неповне відновлення сил після перенесеної хвороби, перші симптоми хвороби тощо. Розрізняють суб'єктивні критерії з'ясування втоми (відчуття стомлення, яке визначається шляхом опитування учнів протягом навчального процесу) та об'єктивні (ефективність навчального процесу, стан функціональних систем організму школярів (опорно-рухової, кровоносної, дихальної, сенсорної, вищої нервової діяльності тощо), які визначають за допомогою спеціальних методів дослідження).

Для запобігання зниженню працездатності учнів на уроці використовують такі способи профілактики втоми:

·   - оптимізація умов проведення уроку шляхом забезпечення сприятливого мікроклімату, освітленості, раціональних робочих поз, чергування діяльності та відпочинку;

·   - переважне використання першої сигнальної системи, а також методу перемикання аналізаторів, особливо на початку вивчення нової теми;

·   - проведення фізкультурних пауз (у початкових класах - на кожному уроці, у старших - на четвертому та п'ятому уроках);

·   - відповідність навчальних і наочних засобів та методів їх використання ергономічним вимогам;

·   - урахування вікових можливостей учнів при визначенні ступеня складності певних елементів навчального навантаження;

·   - скорочення тривалості уроку в першому класі до 35 хв.;

·   - формування позитивної мотивації та сприятливого емоційного клімату в класі.

Російський фізіолог М. Введенський (1852-1922) наголошував, що швидке стомлення від праці пов'язане насамперед з нераціональною її організацією. Як стверджував учений, фізіологічною основою продуктивної розумової праці є такі гігієнічні вимоги: поступове входження в працю, її ритмічність, дотримання послідовності та систематичності у трудовій діяльності, правильне чергування праці та відпочинку, щоденне тренування, що сприяє формуванню умінь і навичок застосовувати гігієнічні вимоги.

Найдієвішими засобами профілактики втоми у школярів є урахування вікових можливостей учнів при визначенні рівня складності навчального матеріалу, оптимізація мікроклімату навчального середовища, чергування робочих поз, діяльності та відпочинку.

Тема 2.  Функціональні можливості організму.

 Організм людини, що займається фізичними вправами, піддається багатьом зовнішнім впливам, зокрема фізичним навантаженням. Адаптація до них - це пристосування будови і функцій організму до потреб фізичної діяльності. Адаптація організму супроводжується збільшенням його функціональних можливостей, підвищенням працездатності, покращенням стійкості до зовнішніх впливів. Процес адаптації проходить у дві стадії – термінову (функціональну) і тривалу (морфофункціональну). Термінова адаптація менш ефективна і на рівні рухового апарату проявляється, зокрема, в активації додаткових рухових одиниць, генералізованому включенні у роботу великих м'язових груп за їх недостатньої координації. Систематичні фізичні навантаження приводять до гіперфункції м'язів, яка закріплюється відповідною структурною перебудовою м'язів. До морфологічних змін, які характеризують гіперфункцію (гіпертрофію) м'язів належать: збільшення об'єму, ваги органу, об'єму (довжини і товщини) клітинних елементів органа. Ці зміни проходять на різних рівнях структурної організації м'язів: субклітинному, клітинному, органному. На субклітинному рівні збільшення інтенсивності скорочення м'язів закономірно тягне за собою активізацію ряду внутрішньоклітинних процесів, зокрема синтезу білків. Активізація енергетичних процесів призводить до підвищення потреби у кисні, інтенсифікації окисного фосфорилювання, тобто процесів аеробного ресинтезу АТФ. Поряд з цим збільшується і потужність анаеробного шляху ресинтезу АТФ за рахунок розпаду глікогену і креатинфосфату. Також спостерігаєтеся зростання синтезу білку і збільшення маси міофібрил. Наслідком цього на клітинному рівні є збільшення розмірів м'язових волокон. На рівні цілісного органу ці зміни призводять до збільшення площі поперечного перерізу м'язів, зміни композиції м'язу, перерозподілу довжини м'язової і сухожилкової частин м'язу, змін у іннервації та кровопостачанні м'язу. Класифікація резервів організму Фізіологічний резерв організму або його системи чи органу може бути кількісно охарактеризований як різниця між максимально можливим рівнем їх функціонування і рівнем функціонування в умовах відносного спокою. Резерви організму полягають у зміні інтенсивності і швидкості проходження енергетичних і пластичних процесів, у підвищенні фізичних і психічних якостей, у послідовній мобілізації резервів різних ешелонів, у здатності до появи нових і вдосконалення старих рухових навиків. Функціональні резерви організму включають: біохімічні, фізіологічні, спортивно-технічні, психічні (психологічні) резерви. Вони формують складну ієрархічну систему, у якій фундаментом виступають біохімічні, а вершиною - психологічні резерви. Система біохімічних резервів забезпечує фундаментальні процеси біоенергетики і гомеостазу, спрямовані на підтримання функціонування системи фізіологічних резервів. У той же час система фізіологічних резервів нейрогуморальним шляхом регулює рівень функціонування системи біохімічних резервів. Фізіологічні резерви є стрижнем цієї системи, оскільки вся решта резервів проявляються і розгортаються саме на рівні функціонування фізіологічних систем. При цьому система психічних і спортивно-технічних резервів функціонує на основі фізіологічних резервів, оскільки вони з одного боку базуються на діяльності нервової системи, а з іншого - розвиваються і формуються на основі соціальної мотивації. Фізіологічні резерви можна розглядати як за функціональними системами (система організації рухів і система підтримання гомеостазу), так і за резервами окремих  органів (серце, легені) чи систем органів. Фізіологічні резерви можна класифікувати на: • резерви розвитку фізичних якостей (сили, швидкості і ін); • резерви, що включаються при роботі різної потужності (максимальної, субмаксимальної і ін.); • резерви по черговості включення (ешелони). Резерви першого ешелону включаються під час повсякденної діяльності під впливом системи умовних і безумовних рефлексів. Резерви другого ешелону включаються під час тренувань і змагальної діяльності, під впливом тих самих стимулів, до яких додається емоційна стимуляція. Резерви третього ешелону задіяні лише у екстремальних ситуаціях, і запускаються безумовними рефлексами і гуморальними механізмами, що включаються тільки при боротьбі за життя. Система фізіологічних резервів може бути розділена на кілька блоків: • блок сенсорних систем; • блок організації рухової діяльності; • блок регуляції гомеостазу; • блок реалізації рухів. Аналіз діапазону функціональних резервів організму здійснюється методом функціональних проб — інтенсивних короткотривалих і чітко дозованих навантажень. 

Тема 3.  Взаємодія гравців передньої та задньої лінії

Щоб створити передумови успішної атаки.  Для їх же реалізації треба володіти різноманітними нападаючими ударами і застосовувати їх залежно від конкретної  ігрової ситуації.

Тактика подач

Завданням подачі є не просто вміле введення м’яча в гру, а виграш очка. До подачі з високою траєкторією вдаються тоді, коли метеорологічні умови заважають суперникові.

Тактика передач

У сучасному волейболі достатньо висока якість передачі є необхідною умовою застосування тієї чи іншої системи гри. Насамперед слід визначити напрямок передачі, щоб створити найкращі умови гравцеві, який виконуватиме завершальний атакуючий удар.

Тактика нападаючих ударів

Універсально підготовлений нападаючий уміє атакувати на різних відстанях від сітки, і з стрибком після розбігу з місця, приймаючи різні за складністю передачі. Командні тактичні дії в нападі — це взаємодія всіх гравців, спрямована на подолання опори суперника. Розрізняють три системи гри в нападі:

·        з другої передачі через гравця передньої лінії;

·        з другої передачі через гравця задньої лінії, який виходить вперед для   виконання передачі;

·        з першої передачі чи "відкидки".

Система гри в нападі з другої передачі через гравця передньої лінії є найпростішою для команд масових розрядів. Воно дає змогу максимально використовувати сильних нападаючих. Основним недоліком системи є те, що один з гравців передньої лінії виключається з активних дій у нападі.

Система гри в нападі з другої передачі через гравця, який виходить для передачі з задньої лінії широко застосовується, коли нападаючі володіють різноманітними ударами. Виходити до сітки можна із зон 6, 5, але вихід гравця найбільш перспективний із зони 1. Перевага цієї системи в тому, що вона дає змогу взяти участь у нападі всім гравцям передньої лінії.

Тактика захисту

Індивідуальні тактичні дії:

Вивчають і удосконалюють індивідуальні тактичні дії в захисті разом із оволодінням відповідними технічними прийомами.

Тактика приймання подач:

Волейболіст визначає своє місце на майданчику залежно від характеру очікуваної подачі суперника. Чим сильнішою має бути подача, тим далі від сітки слід ставати.

Тактика блокування:

У сучасному волейболі зросла роль індивідуального блокування, коли кожний гравець персонально відповідає за дії суперника певної зони.

    

Командні дії у захисті:

Визначають три лінії розміщення і взаємодії всіх гравців у момент атакуючих дій суперника — блокування, страхування блокуючих і захисту на майданчику. Система гри в захисті при страхуванні гравцем задньої лінії спрямована на страхування блокуючих, поміж руками яких суперник намагається пробити м’яч, використовуючи обманні удари. Система гри в захисті при страхуванні гравцями передньої і задньої ліній забезпечує охорону задньої центральної частини майданчика волейболістом зони 6 , який перебуває біля лицьової лінії. Схема захисту при страхуванні волейболістом передньої лінії залишається однаковою для будь-якої ігрової ситуації.

              

1. • Завдання для теоретичного опрацювання у період з 16.03 по 20.03
   • 
     

   • 11 клас

     Волейбол в Олімпійському  русі
     
     Як вже згадувалося  раніше, у 1924 році під час VІІІ літніх Олімпійських ігор у Парижі відбулися  показові змагання з волейболу, а представники США виступили з ініціативою про включення волейболу в офіційну програму Олімпійських ігор.
     У 1932 році під час X літніх Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі  відбулася дискусія про уніфікацію правил гри і створення міжнародного органа з керівництва волейболом у світі.
     Історичне рішення про  визнання волейболу олімпійським видом  спорту відбулося 24 вересня 1957 року на 53-й сесії Міжнародного олімпійського  комітету, а в 1964 році волейбол був  уперше включений у програму олімпійських змагань.
     В олімпійську програму змагання з волейболу і серед  чоловіків, і серед жінок, уперше були включені на Іграх XVІІІ Олімпіади  в Токіо в 1964 році. Золоті медалі в першому олімпійському турнірі  чоловічих команд вибороли волейболісти збірної СРСР, а в жіночому турнірі олімпійськими чемпіонками стали волейболістки Японії. У Мехіко на Іграх XІХ Олімпіади в 1968 році й у чоловічому, і в жіночому волейбольних турнірах передували збірні СРСР. У Мюнхені, де в 1972 році проходили Ігри XX Олімпіади, кращими в змаганнях з волейболу виявилися чоловіча команда Японії і жіноча збірна СРСР, срібні і бронзова медалі дісталися відповідно волейболістам НДР і СРСР та волейболісткам Японії і Корейської Народно-демократичної Республіки.
     На Іграх XXІ Олімпіади  в Монреалі в 1976 році найсильнішими були чоловіча збірна Польщі і жіноча команда Японії, друге і третє місця в чоловічому турнірі зайняли збірна СРСР і команда Куби, у жіночому — відповідно волейболістки СРСР і Республіки Корея.
     У зв’язку з тим  що Ігри XXІІ Олімпіади в Москві в 1980 році бойкотувалися рядом країн, у змаганнях з волейболу не брали участь команди Японії, США, Республіки Корея. Як у чоловічому, так і в жіночому турнірах перемогли збірні СРСР.
     На Ігpax XXІІІ Олімпіади  в Лос-Анджелесі в 1984 році, через  бойкот більшістю соціалістичних країн, у волейбольних турнірах не брали участь команди СРСР, Польщі, Болгарії, Куби, НДР. Олімпійськими чемпіонами вперше стали волейболісти США і волейболістки Китайської Народної Республіки.
     У Сеулі на Іграх XXІ  Олімпіади в 1988 році, одержали можливість зустрітися на олімпійській арені майже всі найсильніші волейбольні команди, позбавлені цього через бойкоти на Іграх або в Москві, або в Лос-Анджелесі. З волейбольної еліти не було в Сеулі лише спортсменів Куби, оскільки керівництво цієї країни продовжило практику бойкоту. Золоті медалі виграли чоловіча збірна США, другий раз підряд, і жіноча збірна СРСР, срібні нагороди завоювали волейболісти СРСР і волейболістки Перу, а бронзові медалі дісталися чоловічій команді Аргентини і жіночій команді КНР.
     На Іграх XXV Олімпіади  в Барселоні в 1992 році, титул чемпіона в чоловічому волейбольному турнірі  уперше виграли спортсмени Бразилії, а в жіночому — також уперше — спортсменки Куби. Власниками срібних олімпійських медалей стали  волейболісти Нідерландів і волейболістки Об’єднаної команди країн СНД. Бронзові нагороди в обох турнірах — як у чоловічому, і в жіночому — завоювали збірні США.
     Програма змагань з  волейболу на Іграх XXVІ Олімпіади  в Атланті в 1996 році залишилася незмінною: розігрувалися два комплекти нагород — один у чоловічому турнірі й один у жіночому.
     У чоловічому олімпійському  волейбольному турнірі брали  участь 12 команд. Серед претендентів на медалі були, насамперед, збірна Італії. Вона на той час володіла майже  всіма титулами — чемпіонів світу, чемпіонів Європи, переможців Світової ліги — і не вистачало тільки олімпійських лаврів. Фаворитом була команда Бразилії — чемпіон Ігор XXV Олімпіади в Барселоні 1992 року. Срібний призер цих Ігор — команда Нідерландів. Виступали збірні Росії, США, Куби. Сенсації почалися вже в групових турнірах, де команди, розділені на дві шістки, суперничали за вихід у чверть фіналу — туди потрапили по чотири кращих з кожної групи. Болгари перемогли з рахунком 3:2 хазяїв змагань — збірну США, якій не допомогли ані рідні стіни, ані гаряча підтримка тисяч американських болільників. Потім волейболісти Югославії в одній четвертій фіналу обіграли з рахунком 3:2 бразильців. У півфіналах зустрілися італійці з югославами і голландці з росіянами. Отут сенсацій не відбулося. У фінал упевнено вийшли найсильніші — команди Італії і Нідерландів. У грі за третє місце команда Югославії перемогла збірну Росії. Напружений фінал Італія — Нідерланди, у якому чаша ваг коливалася то в одну, то в іншу сторону, завершилася в п’ятому сеті перемогою волейболістів Нідерландів, що вперше стали олімпійськими чемпіонами.
     У жіночому волейбольному  турнірі на Іграх 1996 року в Атланті  також брали участь 12 команд. У  числі претендентів на олімпійські  медалі були збірні Куби, Китайської Народної Республіки, Бразилії, Росії, Нідерландів, США, Перу. Отут особливих сенсацій не було. В одній четвертій фіналу кубинки, олімпійські чемпіонки Барселони, виграли 3:0 у збірної США. Волейболістки Бразилії з таким же рахунком перемогли команду Республіки Корея, а китаянки — збірну Німеччини, росіянки ж здолали голландок з рахунком 3:1. У півфінальних зустрічах команда КНР обіграла збірну Росії — 3:1, а кубинські волейболістки — збірну Бразилії — 3:2. У грі за третє місце команда Бразилії з рахунком 3:2 перемогла збірну Росії, завоювавши бронзові нагороди і залишивши суперниць без олімпійських нагород. У фіналі кубинки досить упевнено здолали китаянок і знову стали олімпійськими чемпіонками.
     За час, протягом якого  волейбол входить у програму Ігор Олімпіад — з 1964 року по 1996 рік включно, найбільша загальна кількість олімпійських нагород різного достоїнства була завойовано волейболістами і волейболістками колишнього СРСР — 12 медалей (7 золотих, 4 срібних, 1 бронзова). Далі слідують Японія — 8 медалей (3 золотих, 3 срібних, 2 бронзових), США — 5 медалей (2 золотих,1 срібна, 2 бронзових), Куба — 3 медалі (2 золотих, 1 бронзова), Бразилія — 3 медалі (1 золота, 1 срібна, 1 бронзова), Китайська Народна Республіка — 3 медалі (1 золота, 1 срібна, 1 бронзова).
     За всі роки, протягом яких на Іграх Олімпіад проводяться  змагання з волейболу, 22 спортсмена — 8 чоловіків і 14 жінок, стали дворазовими  олімпійськими чемпіонами.
     Більше всіх у цьому  виді спорту олімпійських медалей різного  достоїнства завоювала ігрок  збірної СРСР Інна Рискаль — чотири нагороди: крім двох золотих медалей (Мехіко-68 і Мюнхен-72), у неї є ще і дві срібні (Токіо-64 і Монреаль-76).
     Діапазон віку, у якому  волейболісти і волейболістки завойовували звання олімпійських чемпіонів, досить широкий. Наприклад, наймолодшою олімпійською чемпіонкою стала кубинка Регла Торрес, що першу з двох своїх золотих олімпійських медалей у Барселоні 1992 року виграла у віці 17 років. Найбільш солідний вік, у якому волейболістка одержала олімпійську нагороду найвищого достоїнства, — 34 роки. Стільки було Людмилі Булдаковій, СРСР, коли вона в Мюнхені 1972 року вдруге стала олімпійською чемпіонкою. Серед чоловіків наймолодшим олімпійським чемпіоном у цьому виді спорту виявився бразилець Марсело Телез Неграо, якому в момент перемоги команди його країни на Іграх 1992 року в Барселоні було 19 років і 302 дня. Самий дорослий серед волейболістів олімпійський чемпіон — Георгій Мондзолевський, СРСР. Свою другу золоту медаль у Мехіко 1968 року він завоював у 34 роки і 274 дні.
     
     У зв’язку з тим, що пляжний волейбол став популярним у багатьох країнах, МОК у 1993 році визнав біч-волей олімпійським видом спорту. Змагання з пляжного волейболу, окремо серед чоловіків і окремо серед жінок, уперше були включені в програму Ігор XXVІ Олімпіади в Атланті в 1996 році.
     Добір учасників цих олімпійських змагань проводився за результатами чемпіонату світу 1996 року. Сполученим Штатам Америки, як організаторові Ігор XXVІ Олімпіади, автоматично, без добору, було надане право виставити по три команди в змаганнях серед чоловіків і серед жінок. У чоловічих змаганнях із пляжного волейболу на Іграх в Атланті брали участь 24 команди. У жіночих змаганнях брали участь 18 команд.
     В олімпійських змаганнях  серед чоловіків суперничали  представники США — три команди, Бразилія, Іспанія, Канада виставили по дві команди. Австралія, Аргентина, Німеччина, Індонезія, Італія, Куба, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Франція, Чехія, Швеція, Естонія, Японія представили по одній команді. Серед жінок США виставила три команди, Австралія, Бразилія, Японія — по дві. Великобританія, Німеччина, Індонезія, Італія, Канада, Мексика, Нідерланди, Норвегія, Франція виставили по одній команді.
     Змагання, як серед чоловіків, так і серед жінок, проводилися  з поділом команд на дві підгрупи. У підгрупах визначалися чотири учасники півфіналів — по двоє з кожної підгрупи. Команди, що перемогли в півфінальних матчах, змагалися потім у фіналі перше місце. Команди, що програли в півфіналах, зустрічалися між собою в грі за третє місце.
     У змаганнях із пляжного волейболу всі матчі, крім фінальних, складаються з одного сету, у якому гра ведеться до 15 очок. Умова — різниця наприкінці сету не менше двох очок. Очко присуджується тільки команді, яка подає, а у випадку виграшу приймаючою командою до неї переходить право подачі. У пляжному волейболі матч не може закінчитися внічию. У випадку нічийного рахунка 16:16 гра продовжується до 17 очок. Команда, що першою завоює вирішальне очко, стає переможцем.
     Фінальний матч складається  з двох або трьох сетів. Переможцем стає команда, що перемогла в двох сетах. У кожному із сетів фінального матчу гра ведеться до 12 очок. У першому і другому сетах не потрібна різниця в рахунку наприкінці сету в два очка. У третьому сеті, якщо виникає необхідність, коли кожна з команд виграла по одному сету, гра ведеться до 12 очок — з різницею в два очка в рахунку наприкінці сету. Очки в цьому третьому сеті присуджуються як подаючій, так і приймаючій команді.
     У фінальному матчі змагань  з пляжного волейболу серед чоловіків  на Іграх в Атланті 1996 року зустрілися два дуети зі США — Чарлз Кіралі і Кент Стеффенс проти Майкла Додда і Майкла Уітмарша.
     Олімпійськими чемпіонами стали Чарлз Кіралі і Кент Стеффенс, що перемогли у фіналі з рахунком 12:5, 12:8. Бронзових медалей були визнані  гідними канадці, що у матчі за третє місце з рахунком 12:5, 12:8 перемогли дует португальців.
     У першості серед жінок, у фінальному матчі в Атланті  в 1996 році, суперничали дві пари з  Бразилії — Жаклін Сільва і Сандра Пірес проти Моніки Родрігес і  Андріани Самюель. Золоті олімпійські  медалі виграли Жаклін Сільва і Сандра Пірес, перемігши з рахунком 12:11, 12:6 своїх співвітчизниць. Бронзові медалі дісталися австралійкам, що у матчі за третє місце з рахунком 12:11, 12:7 виграли в дуету зі США.
     
     Золота медаль, завойована американцем Чарлзом Кіралі в змаганнях із пляжного волейболу на Іграх XXVІ Олімпіади в Атланті в 1996 році, — третя олімпійська нагорода найвищого достоїнства на рахунку цього відомого спортсмена. До цього в нього вже були дві золотих медалі, виграні в складі збірної команди США з волейболу на Іграх XXІІІ Олімпіади в Лос-Анджелесі в 1984 році і на Іграх XXІ Олімпіади в Сеулі в 1988 році.

     Cудді, порядок суддівства
   • Суддівська бригада. Офіційні процедури. Жести суддів
   • Склад суддівської бригади

     Для проведення створюється суддівська бригада. Положенням передбачається певний склад суддівської бригади залежно від їхнього рангу змагань.

     Під час проведення змагання у колективах фізкультури зазвичай одну зустріч проводять перший суддя секретаря зустрічі, який веде протокол зустрічі і виконує функції другого судді.

     Під час проведення змагань всередині колективу фізкультури зустріч обслуговує один суддя. У таких випадках незамінний прилад для суддівства змагань з волейболу, з допомогою якого суддя, проводить зустріч, веде рахунок у партіях, контролює правильність замін тощо. буд. Після закінчення зустрічі судді залишається тільки заповнити результат зустрічі у спрощеному бланку протоколу змагань.

     Під час проведення всесоюзних змагань одну зустріч призначається бригада з країн суддів: перший і другий судді, секретар зустрічі, суддя-інформатор, оператор табло чи лічильник очок, четверо суддів на лінії шість подавальщиков м'ячів, але в міжнародних змаганнях решта 2 витиральщика майданчики.

     
     
     

     Суддівські процедури

     
     
     

     Тільки першому й другому суддям дозволяється давати свисток під час зустрічі. Решта члени суддівської бригади суворо у відповідності зі своїми повноваженнями можуть встановленими жестами зважати першого судді порушення гравцями правил змагань.

     Секретар зустрічі у разі порушення черговості подачі повідомляє звідси другому судді, котрий приймає рішення - зупинити зустріч. Якщо зустріч проводять два судді (не перший і секретар зустрічі), то, при порушенні розстановки секретар повинен свистком зупинити зустріч і пояснити команді характер порушення («розстановка» чи «подача позачергово») .

     Перший суддя дає свисток виконання подачі, який оголошує початок ігрового дії. Після свистка подаючий впродовж п'яти секунд має виконати подачу.

     Перший, і другий судді свистком зупиняють гру тільки тоді ми, коли точно знають, що угоду укладено помилка, і коли він ясний характер цієї помилки. Якщо ігрове дію закінчилося, навіть тоді фіксації очевидною помилки (м'яч після подачі потрапив у центр сітка, приземлився далеко поза майданчики або ж після нападаючого удару безперешкодно впав у центрі майданчики) судді зобов'язані дати свисток на зупинку гри. Тут повинні послідовно виконати таке:

     - офіційним жестом показати характер допущеної помилки;

     - показати номер гравця (жестом пальців) чи зазначити гравця, вчинила цю помилку, жестом руки вказати команду, які мають подавати після виконання даної помилки. Іноді суддя не може у визначенні гравця, якого торкнувся при блокуванні м'яч. У цих ситуаціях він свідчить на гравців, що у блокуванні. Робити це потрібно повільно, кожен жест має бути добре видно гравцям команди, і глядачам та зрозумілий їм.

     Суддя зустрічі мусить стежити над виконанням правил змагань, і спортивної етики. По ідентичним порушень вона повинна приймати однакові рішення. Якщо він припустився помилки щодо порушень гравцями правил змагань, і усвідомив це близько запровадження м'ячі у гру, маєш скасувати своє помилкове рішення.

     Коли ігрове дію припинено не через порушення правил змагань, суддя зустрічі повинен офіційним жестом оголосити «спірний м'яч» і запропонувати команді, що подавала доти ігрового дії, виконати повторну подачу. І тут очко жодній із команд не додається. Така ситуація можлива:

     - після виконання гравцями обох команд обопільною помилки (м'яч над сіткою затриманий гравцями різних команд);

     - суддя помилково зупинив гру;

     - перший суддя скасувала ухвалу другого судді, коли людина помилково (на думку першого судді) свистком зупинив ігрове дію;

     - ігрове дію було перервано і при отриманні гравцем травми;

     - у разі на майданчику другого м'яча чи іншого стороннього предмета.

     Судді нічого не винні використовувати права призначати «спірний м'яч» як іззатруднительного становища, коли сумніваються порушення правив і що неспроможні визначити винну команду.

     Якщо усвідомив, і цим він прийняв помилкове рішення, яке скасував, то подальшому він і у жодному разі ні компенсувати це потерпілої команді, інакше не виправляє, а погіршує помилку (допускає другу помилку) й у поданні гравців, офіційних осіб і глядачів постає необ'єктивним, ніж підриває свій авторитет.

     Суддям годі було розпочинати суперечки з гравцями і допускати оспорювання прийнятих рішень.

     Недисципліновані гравці, словами чи жестами виявляють невдоволення щодо рішень суддів, мали бути зацікавленими негайно покарані відповідно до правилами. У разі перший суддя свистком зупиняє зустріч, щоб зробити чи покарати за неправильну поведінку команду або окремого гравця. Якщо недисциплінованість була під час ігрового дії, то суддя має зупинити зустріч по закінченні ігрового дії, щоб ця зупинка не опинилася у користь провиненої команди.

     
     
     

     Жести суддів

     
     
     

     Для позначення характеру досконалої помилки чи дозволу перерви у грі перший і другий судді, і навіть судді на лінії повинні застосовувати офіційні жести.

     Жест показують: у протягом певного часу в такий спосіб, щоб було добре можна бачити і зрозумілий гравцям та глядачам, і навіть судді-інформатора і судді- секретарю. Якщо жест показують однієї рукою, то Рука мусить бутиодноименна тому боці, де перебуває команда, яка зробила помилку (подвійне дотик до інших, дотик до інших сітки, м'яч - на полі, перехід подачі, м'яч заділ гравця, чотири торкання, м'яч затриманий, помилка розставити, перехід у ігрове простір суперника, гравець задньої лінії завдав заборонений атакуючий удар, перерву відпочивати, зауваження і дискваліфікація остаточно партії).

     
     

     Далі суддя показує на гравця, вчинила помилку, чи команду,обратившуюся з проханням (перерву на відпочинок)
   • Презенація "Суддівські жести"
   • 
     
   •