Захист Вітчизни 11 клас

26.05
Тема. Проходження тесту  Військово-польові збори.
Посилання для проходження тесту: https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=1883403


19.05
Тестування: тести
Тема. Домедична допомога (накладання пов'язок на грудну клітку, голову, живіт).
Відео: пов'язки

Пов’язки використовують для закріплення перев’язувального матеріалу, тиску на яку-небудь частину тіла — в основному з метою зупинки кровотечі, попередження набряку тканин або утримання кінцівки або іншої частини тіла в нерухомому стані. Відповідно розрізняють пов’язки закріплюючі (зміцнювальні), тиснучі (давлячі, тугі) та знерухомлюючі (іммобілізуючі).  Зі зміцнювальних пов’язок найбільш поширені пластирні, сітчасті і бинтові. Найпростіші пов’язки повинен вміти накладати кожен.  Існує безліч різних варіантів пов’язок, їх накладення вимагає певних навичок, так як неправильно зроблена пов’язка скоро слабшає, сповзає, порушує кровообіг. викликає біль. Щоб навчитися добре накладати бинтові пов’язки, потрібно запам’ятати правила їх накладення і оволодіти нескладними практичними навичками.

Правила накладання пов’язок: 

1. Пов’язку накладають зі стерильного матеріалу чистими, добре вимитими з милом руками, шкіру навколо рани або вогнища захворювання (гнійника та ін) обробляють антисептиком (спирт, йод, перекис водню тощо).

2. Потерпілий, при накладенні пов’язки повинен лежати чи сидіти у зручній для нього позі, а рятувальник розташовується поруч так, щоб  бачити обличчя хворого (слідкувати — чи не заподіює  він біль) і всю перев’язувальну поверхню.

3. Ногу бинтують в випрямленому положенні, а руку — зігнутою або напівзігнутою в лікті і злегка відведеній від тулуба.

Мал. 1. Правильне утримання бинта при накладенні пов’язки

4. Вільний кінець бинта беруть в ліву руку, а скачану його частину в праву. Розкочують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва направо (по ходу годинникової стрілки), прихопивши першими двома оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною лівою рукою. Починаючи бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово просуваються до більш товстої (на кінцівках звичайно від кисті або стопи до тулуба). Перші 2 туру бинта повинні повністю покрити один одного, щоб добре закріпити кінець бинта, а кожен наступний оберт частково повинен прикривати попередній, закріплюючи його. Якщо бинт лягає на тіло не рівно, то необхідно його «перекинути» (перевернути). Останні 2 тури бинта, як і два перших, накладаються один на одного, потім бинт розрізають уздовж, зав’язують вузлом обидва кінці (не слід бинт розривати, так як один з кінців може обірватися). Сильний натяг бинта може викликати біль.

5. Для перев’язки звичайно використовують упакований стерильний бинт. Зручно користуватися для перев’язки індивідуальним перев’язочним пакетом, який містить і стерильну ватно-марлеву подушечку, і бинт для її закріплення.

6. Пов’язка повинна повністю закривати пошкоджену ділянку тіла (рану, виразку і т. п.), щоб запобігти потраплянню мікробів, захистити від подальшої травматизації, забезпечити дію нанесених на неї лікарських препаратів.

7. Пов’язка не повинна здавлювати тканини, викликати їх сильне натягнення. а отже, посилювати біль, ускладнювати дихання і кровообіг.

8. Техніка накладення пов’язки на будь-яку ділянку тіла повинна забезпечувати можливість вільно рухатися, не викликати незручностей. не завдавати потерпілому (хворому) зайвого болю.

9. Правильно накладена пов’язка повинна виглядати акуратно, естетично, по можливості не спотворювати контури кінцівки, голови або тулуба. При дотриманні перерахованих правил пов’язка попередить вторинне інфікування рани, буде постійно сприяти відсмоктуванню рідин, що виділяються з рани, наприклад гною, забезпечить зупинку невеликої кровотечі (капілярної або венозної), в ряді випадків буде служити для тимчасового знерухомлення (іммобілізації), що зменшить біль в ушкодженому місці, запобігне розвитку значного набряку тканин, і т. п.

Пластирні пов’язки застосовують для фіксації стерильної пов’язки або пов’язки з ліками на рані. Вузькі смужки пластиру накладають поверх перев’язувального матеріалу. Широко поширений такий різновид пластирної пов’язки, як пов’язка з бактерицидним пластиром, що використовується при невеликих ранах, саднах, опіках і т. п.

Косинкову пов’язку  використовують для утримання перев’язувального матеріалу або підвішування пошкодженої руки. У першому випадку, наприклад при накладенні пов’язки на кисть, розстеляють косинку, кладуть поверх неї пошкоджену кисть таким чином, щоб можна було загорнути на тильну поверхню один з кінців, а потім два інших кінця зав’язують. Кінець косинки, що залишився відвертають і, якщо потрібно , злегка підтягують в напрямку до передпліччя. Аналогічним чином накладають косинкову пов’язку на стопу. Для цього пошкоджену стопу ставлять на розстелену косинку, відвертають один з її кінців на тильну поверхню, потім два кінця що залишилися зав’язують навколо щиколотки (трохи вище гомілковостопного суглоба). Розмір косинки повинен бути достатнім, щоб обернути нею всю стопу, включаючи п’яту.

Сітчасті пов’язки відрізняються від бинтової тим, що довго і надійно утримуються на будь-якій ділянці тіла, у тому числі на голові, суглобах або тулубі. При використанні цих пов’язок значно скорочується витрата перев’язувальних матеріалів. Такі пов’язки дуже зручні для накладення на один або кілька пальців, на інші частини тіла. Випускається сітчастий бинт кількох розмірів (з номером від 1 до 7). Важливо правильно вибрати його, оскільки бинт маленького розміру буде сильно здавлювати тканини, а бинт надмірно великого розміру буде сповзати, не фіксуючи накладений  перев’язувальний матеріал.У разі підвішування пошкодженої руки на косинці в розпрямлену косинку укладають руку, один кінець косинки проводять між тулубом і рукою, а інший виводять на напліччя цієї ж руки.  Обидва кінці зав’язують (бажано розташувати вузол не на шиї), після чого вільний кінець косинки обертають навколо ліктя і  фіксують на передній поверхні пов’язки за допомогою шпильки. Для доброї косинкової пов’язки треба мати косинку з бічними сторонами  не менше 100 см. Пластові хустки мають менший розмір, але в екстремальних випадках можна використати і їх.

Бинтові пов’язки залишаються найбільш вживаними. Найбільш поширені пращеподібна, кругова, спіралеподібна, колосоподібна, вісімкоподібна, хрестоподібна, черепашача бинтові пов’язки.

Пращеподібна пов’язка  накладається на ніс або підборіддя, а також на все обличчя. Ширина пов’язки повинна бути достатньою, щоб вона могла закрити відповідну пошкоджену частину обличчя або все обличчя. Довжина пов’язки повинна становити близько півтора кіл голови. З двох кінців розрізають пов’язку вздовж, залишаючи середину цілою (наприклад, за розміром підборіддя). Нерозрізану частину накладають на рану, перехрещують кінці з обох сторін і зав’язують їх ззаду.

Кругова пов’язка— найпростіша бинтова пов’язка. Вона застосовується для закриття невеликої ділянки тіла, наприклад очей, вуха, лоба, але найбільш зручна на шиї, плечі, зап’ясті. При цій пов’язці кожний наступний тур бинта накладається на попередній (аналогічно першим турам інших пов’язок).

Спіралеподібна пов’язка — проста пов’язка на кінцівки та пальці.  Накладається в напрямку від периферії до центру (з більш тонкої частини кінцівки до більш товстої) ніби по спіралі, при цьому кожен наступний оберт частково повинен прикривати попередній, закріплюючи його.  Для частин тіла, що мають велику довжину (наприклад, руки, ноги), для більш рівного лягання бинта, може застосовуватися так звана спіралеподібна пов’язка з перегинами. Накладають її починаючи з двох-трьох кругових ходів, а потім ходи бинта ведуть

більш косо, ніж це потрібно для звичайної спіралеподібної пов’язки. Великим пальцем лівої руки притримують його нижній край, розкочують трохи головку бинта і перегинають бинт у напрямку до себе так, що верхній край його стає нижнім і навпаки. Перегини бинта треба робити на одній стороні і по одній лінії. Зовні ця пов’язка схожа на колосоподібну, з якою її іноді плутають.

Спіралеподібну пов’язку на один палець починають викону­вати із зап’ястка  

Після закріплювальних ходів бинт переносять на першу (нігтьову) фалангу пальця тильною стороною долоні і звідти починають спіральне прибинтовувати палець до основи. Після цього бинт знову переносять на зап’яс­ток, де і закріплюють. Якщо потрібно забинтувати кожен палець окремо, то, забинтувавши спіралеподібне один палець, бинт переносять тильною стороною долоні на зап’ясток, де роб­лять закріплювальний хід і ведуть до другого пальця і так далі, доки не будуть забинтовані усі пальці. На правій руці бинтува­ти починають з великого пальця, на лівій — з мізинця — (тобто зліва — направо)

Вісімкоподібна пов’язка найчастіше застосовується на суглобах (плечовому, ліктьовому, колінному, гомілковостопному), наприклад при ушкодженнях зв’язок, випоті в суглобі. Перші тури бинта починають накладати нижче пошкодженого суглоба, потім переходять до бинтування вище суглоба, після чого знову спускаються вниз. В результаті такого бинтування утворюється фігура, що нагадує вісімку. Зазвичай чергують восьмиподібні тури

з круговими, поступово закриваючи всю поверхню шкіри над суглобом.

Під час пошкодження долоні і кисті бинтування починають із зап’ястка, роблять 2—3 ходи і косо ведуть до  початків пальців.Там роблять кілька обертів і знову хрестоподібне повертають на зап’ясток. Перехрещування ходів бинта відбувається на внутрішній, зовнішній чи обох поверх­нях долоні залежно від розміщення рани. Таку саму техніку застосовують при бинтуванні зовнішньої поверхні стопи.

Колосоподібна пов’язка застосовується для «незручних місць»:  плечового суглоба,  верхньої частини плеча та стегна,

області паху та сідниць.

  При накладенні на плечовий суглоб колосоподібна пов’язка починаються закріплюваним туром довкола грудей. При цьому бинт ведуть з-під пахви від здорового боку по грудях і зовнішній по­верхні травмованого суглоба, потім позаду через пахвинну ямку на плече. Далі по спині через здорову пахву на груди, таким чином повторюють ходи бинта, доки не закриється весь суглоб.

При накладені пов’язки на стегно роблять кілька закріплювальних турів довкола нижньої частини живота, потім ведуть косо вниз до найнижчої точки пов’язки, роблять півоберт довкола кінцівки та продовжують бинтування через протилежне стегно.

Черепашача пов’язка накладається на великі суглоби (коліно,

лікоть, п’ятку). Вона є дуже зручною, не обмежує рухів у цих суглобах і при цьому не зсувається. Перев’язку ліктьового суглоба починають двома-трьома ходами бинта через ліктьову ямку (Мал. 9). Далі бинт спіралеподібними турами укладають  по черзі на передпліччі та плечі з перехрещенням на ліктьовій ямці. На коліні її розпочинають накладати круговими турами бинта через надколінну чашечку, наступні тури здійснюють вище і нижче колінного суглоба, перехрещуючи їх у ділянці підколінної ямки. Потім витки бинта зводять до центру, поступово повністю вкриваючи колінний суглоб. Бинтування п’ятки починають з її виступаючої час­тини, а наступні ходи ведуть вище і нижче перших, ча­стково їх перекриваючи та перехрещуючи н

тильній стороні підошви (над гомілковостопним суглобом).

Хрестоподібна пов’язка накладається на груди.  Хрестоподібну пов’язку починають накладати знизу, спірально піднімаючись угору. Далі роблять фіксуючий хід знизу через праве надпліччя і повертають­ся знову на грудну клітку. Зробив­ши кілька кругових спіральних турів, піднімають бинт на ліве надпліччя. Кінець бинта закріплю­ють шпилькою. У випадку проникних поранень грудної клітки потрібна герметична пов’язка, яка може бути зроблена за допомогою липкого пластиру. Під пластир підкладається стерильна серветка чи відрізок бинта. Стрічки лейкопластиру починають накладати на 1—2 см вище рани че­репицеподібно.

Мал. 11 Пов’язка «чепець»

Пов’язка «чепець». Крім пращоподібних пов’язок на голову накладається пов’язка «чепець».   Її накладають у випадку рани волосистої частини голови (Мал. 11) і закріплюють стрічкою бинта за нижню щелепу. Від бинта відривають відрізок довжиною близько 1 м і кладуть його на тім’я. Кінці спускають вертикально вниз попереду вушних раковин і підтримують у натягнутому стані. Навколо голови роблять круговий закріплювальний хід, а потім, дійшовши до вер­тикальної смуги, бинт обгортають навколо неї і ведуть під ку­том на потилицю. Чергуючи ходи бинта через потилицю і лоб та кожний раз спрямовуючи його більш вертикально, закрива­ють усю поверхню волосистої частини голови і лоб. Після цього двома-трьома круговими турами бинта навколо голови закріплюють пов’язку. Кінці бинта зав’язують під підбо­ріддям.

Тиснучі  пов’язки найчастіше використовують для тимчасової зупинки кровотечі з рани. Їх застосовують також для зменшення крововиливу в порожнині суглобів і навколишні тканини. Зазвичай на рану накладають щільний ватно-марлевий валик і туго прибинтовують його. Слід пам’ятати про те, що туге бинтування деяких ділянок тіла, де проходять судини, наприклад в підколінній ямці, сприяє їх стисненню, що може призводити до дуже тяжких наслідків (аж до гангрени кінцівки). В деяких випадках використовують так звані компресійні пов’язки із спеціального еластичного бинта, наприклад при венозній недостатності,  при ушкодженнях зв’язок суглобів, або спеціальні панчохи, гольфи, наколінники, налокітники, напульсники і ін.

В медицині катастроф, а також в військово-польових умовах використовуються бандажі для першої допомоги з аплікатором для тиску на рану.  Цей різновид тиснучих пов’язок, при правильному використанні, може зупинити досить сильну (але не критичну) кровотечу.

Знерухомлюючі (іммобілізуючі) пов’язки застосовуються для знерухомлення пошкодженої або хворої частини тіла, зазвичай кінцівки або хребта.  При пошкодженнях кінцівок (переломи, вивихи, захворювання суглобів і ін) іммобілізація має велике значення для зменшення болю, попередження шоку. При відкритих переломах кісток та інфікованих ранах м’яких тканин іммобілізація — один з методів попередження інфекції та боротьби з нею. Розрізняють іммобілізацію тимчасову (транспортну) і постійну (лікувальну). Для транспортної іммобілізації при наданні першої допомоги застосовують спеціальні шини, при відсутності їх роблять шини з лозин, дощок, пучків соломи.  Лікувальна іммобілізація здійснюється гіпсовою пов’язкою, а також її синтетичними аналогами. Вітаємо! Ви пройшли дуже важливий курс десмургії (вчення про пов’язки).

Частіше тренуйтеся в накладенні різних типів пов’язок, вчіть інших! Для тренування  можна користуватися еластичним бинтом.

19.05
Тема. Психологічний вплив через засоби масової інформації
Відео: ЗМІ

ЗМІ не лише виконують інформативну функцію, але пропагують ідеї, погляди, вчення, політичні програми і беруть, таким чином, участь у соціальному управлінні

Будь-яка нормальна людина спілкується з навколишнім світом. Незважаючи на, здавалося б, безмежність можливостей, людина все ж є невеликою часткою "сконструйованого системного обміну із зовнішнім середовищем: прийом й переробка інформації здійснюються нею в точній відповідності з особливими властивостями її психіки. Один і той же факт описується й оцінюється різними людьми по-різному" [1].

Але існують певні закономірності роботи каналів проходження інформації - тактильних, візуальних, смакових та ін., не кажучи про складності життя. Кожна індивідуальна картина світу об'єднується надалі зі схожими, потім менш схожими, - в результаті всі уявлення людей про навколишній світ, правила існування в ньому, реакції та переконання і т. ін. формують масову свідомість.

Суспільство здебільшого набирає рис постіндустріального, інформаційного, а оскільки історія людства крім всього іншого є історією боротьби за владу, панування, то в контексті нинішньої ситуації влада опиняється в руках тих, хто має доступ до інформації, ідентифікації внутрішнього світу людини й змістових картин. До такої думки схильний Тоффлер та деякі інші науковці, а той факт, що "за будь-якого політичного перевороту новий режим захоплює перш за все не королівський палац й не індустріальний центр, а засоби інформації" свідчить, як вважає Г. Енценсбергер, про дедалі зростаюче в наші дні значення індустрії засобів впливу на свідомість.

Під засобами масової інформації (далі - ЗМІ) розуміють газети, журнали теле- і радіопрограми, кінодокументалістику, інформаційні агенції, інші періодичні форми публічного розповсюдження масової інформації. Вони виступають посередником між журналістом, дослідником і аудиторією.

В процесі функціонування засоби масової інформації здійснюють двобічний зв'язок між комунікатором та реципієнтом (тим, хто сприймає інформацію), відбувається своєрідне спілкування - не особисте, а за допомогою масових форм зв'язку. "Зрозуміло, що діяльність ЗМІ має важливі суспільно-політичні наслідки, оскільки характер масової інформації, адресований аудиторії, визначає значною мірою її ставлення до дійсності і напрям соціальних акцій" [2].

Тому ЗМІ не лише виконують інформативну функцію (хоча вона має бути основною), але пропагують ідеї, погляди, вчення, політичні програми і беруть, таким чином, участь у соціальному управлінні. Шляхом формування громадської думки, вироблення певних установок, вони спонукають людину до тих чи інших вчинків. А кому це потрібно - це вже інше питання. "Індустрія свідомості стає найважливішим інструментом політичного панування. І в той же час інструментом приховування цього панування монополістичної еліти" [3].

В процесі динамічної взаємодії та різноплановості й багатоповторюваності цієї взаємодії людина втрачає можливість (та й потребу) бути безпосереднім свідком, учасником всіх зрушень, але "випасти з обойми" ніхто не хоче, а оскільки парапсихологічні здібності притаманні одиницям, тому більшість індивідів отримують найнеобхідніші відомості для орієнтації у повсякденному житті зі ЗМІ. Різноманітні знання світоглядного й ідеологічного характеру цілком задовольняють "інформаційний голод".

Тому не дивною є думка про те, що ЗМІ здійснюють вплив на суспільство, його розвиток. Особливістю масово-інформаційних процесів останнього часу є їхня "демасифікація" - можливість вибору для індивіда тієї інформації, яку він сам хоче отримати, а не яку йому нав'язують ззовні, хоча це й пов'язано з певними труднощами технічного й політичного плану.

     

Крім того, далеко не кожна людина має талант відділяти зерна від полови в тій інформації, що їй пропонують, тому й існує такий ефект, коли, за виразом Г. Тарда, "під впливом преси в суспільстві створюється колективна свідомість, об'єднана атмосферичною оболонкою, коли певні якості індивідів взаємно позначаються одне на одному, а їх дії зливаються в унісон, спрямовуються загальною течією ідей й пристрастей. Така духовна єдність індивідів породжується одночасністю їхніх переконань, що формуються пресою" [4].

Демократичне суспільство, якщо воно хоче залишитися саме таким, змушене балансувати між двома (як мінімум) крайнощами: з одного боку, без свободи слова не має демократії, з іншого - існує небезпека використання свободи слова для маніпулювання масовою свідомістю, - що є досить актуальною темою для будь-якого суспільства, бо перш за все принижує його почуття гідності та вводить в оману, або кажучи простіше, "пошиває у дурні".

З точки зору соціальної науки маніпулювання - це система засобів ідеологічного й соціально-політичного впливу з метою зміни мислення й поведінки людей всупереч їх інтересами. При цьому люди часто не усвідомлюють, що їх світогляд, потреби, інтереси та в цілому спосіб життя багато в чому залежать від тих, хто ними маніпулює. Виходячи з цього визначення, можемо виділити два основних види маніпуляції: оперативну маніпуляцію свідомістю й поведінкою людей та стратегічну маніпуляцію.

Оперативна (або ситуаційна) маніпуляція полягає в тому, що, використовуючи вже наявні в свідомості людей цінності, потреби, стереотипи, звички, маніпулятор змушує їх сприймати ту або іншу соціальну інформацію так, як йому вигідно, й спрямовує їхні соціально значущі дії у потрібне для себе річище. Широкі маси людей діють так, як це спланував маніпулятор: голосують чи не голосують, мітингують, створюють хаос або, навпаки, дотримуються порядку й демонструють велику організованість.

Стратегічна маніпуляція полягає в тому, що на протязі багатьох років в свідомості людей формуються ті цінності, потреби, ідеї, стереотипи, звички, які й самі по собі сприяють підтримці стабільності вигідного маніпуляторові політичного й економічного ладу й можуть бути використані в оперативній маніпуляції, якщо з'явиться така потреба [5].

В будь-якому разі влада пов'язана з інформацією і спирається на неї. Виходячи з цього, якість цієї інформації та її доступність здійснює суттєвий вплив на характер системи володарювання.

Найбільш відомий та простий засіб владного впливу й контролю над інформаційними процесами - цензура. Держава за допомогою спеціально призначених й відповідальних перед нею чиновників регулює зміст друкованих та інших інформаційних матеріалів. Результатом такого контролю нерідко є настільки значне втручання у діяльність засобів масової інформації, що вона втрачає багато своїх функцій щодо відображення соціальної дійсності [6].

З іншого боку, демократичне суспільство наділяє працівників засобів масової інформації великими правами, але останні несуть і велику відповідальність перед суспільством. Недопустимим є зловживання свободою слова.

По суті ЗМІ знаходяться в замкненому колі: "виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого - впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки групової дії людей" [7].

Як вже згадувалося, людина сприймає навколишній світ через органи відчуттів, хоча ЗМІ мають справу лише із зором та слухом (на щастя запахи, смаки та тактильні відчуття вони передавати не в змозі). Основні технічні можливості ЗМІ, що оперують цілими просторами: телебачення, преса й радіомовлення. Але навіть цей невеликий перелік може забезпечити, при наявності грошей та бажання, досить сильний психологічній вплив, навіть пресинг.

Одним з прикладів є міфотворення - процес тривалий і складний, але результативний.

Перша умова вживання ідеологічних міфологем - володіння ЗМІ, друга - надання права мовлення через ЗМІ людям виключно демократичних переконань, що добре розуміють ідеологічні установки та вміють впроваджувати міфи. По всіх каналах телебачення й радіо різні люди починали у певний період часу говорити одне й те саме.

Третя, менш очевидна умова: щоб ефективно впроваджувати ідеологію, необхідно актуалізувати міфологічне мислення, зробити свідомість людей більш чутливою до сприйняття міфологем. Це означає, що необхідно знизити критичність мислення, викоренити з нього елементи логіки, підвищити його містичність й емоційність, зробити сприйняття політики інфантильним.

А для цього потрібно небагато: запустити на екран Кашпіровського і Чумака, вселити в людей впевненість, що вилікуватися можна словом й магічними жестами (й суспільство можна піддати операції, примушування його співати й посміхатися); прищепити людям віру в астрологію (навіщо піддавати майбутнє аналізу й науково обґрунтованому прогнозу - зірки підкажуть); запевнити всіх що існує проблема НЛО [8] і т. ін.

Безперечно, можливість реалізовувати вплив на населення через ЗМІ мають перш за все представники владних структур і найактивніше вони застосовують ці можливості під час чергових виборів - в першу чергу для того, щоб зберегти свої посади та просуватися далі по службових сходинках. Зазвичай їх обслуговує ціла команда, в якій іміджмейкеру належить чільне місце.

Бажання виглядати в очах людей кращим, ніж ти є насправді, взагалі-то є досить природнім, а за умов професійного підходу це питання цілком піддається вирішенню, але при цьому для пересічного громадянина з'являється небезпека бути введеним в оману, загроза чого зростає пропорційно професійному рівню іміджмейкерів.

Насправді їх праця починається задовго до офіційної дати виборів, а в разі перемоги кандидата не закінчується взагалі, бо імідж - це така нестала річ, яку потрібно постійно підтримувати або вчасно змінювати. Як вже вказувалося вище, ЗМІ є одним із засобів формування необхідного іміджу політика, але засобом найбільш розгалуженим, масштабним та ефективним.

Первинним елементом свідомості взагалі є індивідуальна свідомість, тому, враховуючи її властивості, щоб "зачепитися" за неї, імідж має носити обов'язково особистісний характер. Через ЗМІ при цьому використовуються (у відповідних формах) класичні політичні технології, які спираються на емоційну модель масової комунікації перш за все на використанні страху та віри замість логічного мислення і переконання.

Це так звані технології "парадигми насильства": навіювання почуття зовнішньої загрози та пошук внутрішніх ворогів; розподіл соціуму на "ми" та "вони"; обмеження кількості символів у національному обігу; цензура; інформаційна ізоляція; монополія на знання; фактологічне підтасування і т. ін.

Для психології людини характерною рисою є перенесення, аналогія, побудова асоціативного ряду, тому ці властивості можуть бути використані у таких варіантах:

• перенесення іміджу оточення (люди, техніка, природа ін.) на імідж людини, тобто створення авторитетного тла;
• навпаки, дистанціювання від негативного іміджу, чітке відокремлення опонента;
• перенесення фактів, подій локального характеру на глобальний контекст;
• показ протиріч між поведінкою опонента у минулому та нині;
• посилення смислових акцентів;
• апеляція до компетентних джерел (для "викриття" опонента);
• експлуатація традиційної символіки.

До речі, існує думка, що символьна сітка координат не змінюється - змінюються лише назви, що її наповнюють. Для апеляції до масової підсвідомості частіше за все використовуються юнгіанські архетипи: матері, воїна, мудреця та інші. Але при цьому дрібнички, як шкідливі, так і "родзинки", западають у свідомість людей значно легше й закріплюються там на триваліший час, ніж інформація про великі досягнення, які сприймаються як самозрозумілий плин життя.

Важливий вплив на психологію здійснює музичний супровід до картинки та кольорова гама, бо кожний колір налаштовує на відповідну хвилю поведінки, реакції - він фактично створює настрій. Таким чином, можна загострити або пом'якшити інформацію, що надається. Виходячи з каналу сприйняття, розрізняються різні типи поведінки.

Оскільки візуальний канал підлягає фільтрації з боку глядача, тому увага транслятора до нього має бути максимальною. Бо, наприклад, якщо ви даєте відповіді з опущеною головою, це буде розцінено аудиторією TV-каналу скоріше за все як ухильність або невпевненість у собі. Прямий погляд в камеру або на камеру - навпаки, створює враження відкритості й чесності [9].

Психологічно люди готові краще сприймати зовнішньо привабливий образ й до того ж максимально наближений до їх умов існування - так він стає зрозумілішим і немов "ріднішим". Подібні замовлення досить часто виконуються ЗМІ як для влади, так і для спецслужб й бізнесових кіл, які часто стоять за ЗМІ.

На відміну від преси та інших друкованих видів ЗМІ, де інформація подається послідовно, телебачення робить це фрагментарно, тобто подрібнює інформацію, створюючи таким чином ілюзорність її оперативності та різноманітності.

Серед інших прийомів психологічного впливу ЗМІ застосовують:

• прийоми лінгвістичного маніпулювання (слова-синоніми, що передають різні відтінки, а тому й формують різне ставлення);
• викривлення масштабів подій та часу;
• звернення до негативних рівнів свідомості;
• "метод Геббельса".

Прийоми, притаманні TV:

• ракурс,
• освітлення,
• монтаж кадрів,
• час;
• посилання на сфабриковані вияви громадської думки;
• "ефект вагону з оркестром";
• спираль замовчування і т. ін.

Як влучно зазначає Б. Багдикян: "Серед вчених політичних наук стало свого роду трюїзмом вважати, що хоча засоби інформації не можуть повідомляти населенню, що воно повинне думати, вони, в дійсності, повідомлять його, про що слід думати" [10].

Отже, за ще одним влучним висловом, "інформація сьогодні сучасний варіант "дволикого Януса" - однією рукою він сіє "розумне, добре й вічне", а іншою кидає в землю зуби дракона, з яких, згідно з легендою, виросте зло" [11].

Єдиним виходом, на нашу думку, є критичне ставлення до інформації, що до нас надходить, та вміле її використання. А ЗМІ можна побажати лише більшого професіоналізму та меншої заангажованості.

І тоді сміливо можна просуватися у дійсно "інформаційне суспільство".

12.05
Тести
Тема. Поняття психологічної війни.
Відео:

Поняття психологічної війни

Поняття "психологічна війна" [psychological warfare] має два основні визначення.

У класичному розумінні — це діяльність спеціальних органів одні­єї держави, що здійснюють психологічний вплив на цивільне населе­ння і (або) на військовослужбовців іншої держави заради досягнення своїх політичних, а також чисто воєнних цілей. Офіційно психоло­гічна війна проти іноземних держав ведеться тільки з санкції пре­зидента, уряду або ради національної безпеки. Проте в країнах із слабкою виконавчою владою та загальним зневажливим ставленням до діючого законодавства вона здійснюється за допомогою засобів масової інформації цими чи іншими політичними угрупованнями або фінансово-промисловими групами (у тому числі транснаціональни­ми).

У повсякденному розумінні психологічна війна — це стихійне, некваліфіковане використання засобів спілкування та механізмів соціально-психологічного впливу одними людьми проти інших лю­дей з метою підкорення їх собі або створення сприятливих умов для свого існування й діяльності.

У такому виді психологічна війна існує (застосовується) протягом усього існування людини. Проте, якщо у минулому люди уміли впли­вати один на одного тільки у процесі безпосереднього спілкування, здійснюючи вплив на своїх співбесідників за допомогою слів, інтона­ції, жестів, міміки. На сьогодні способи впливу на людську свідомість стали набагато більш різноманітними, дієвішими та витонченими за рахунок накопиченого досвіду, а також за рахунок створення спеці­альних технологій спілкування та керування людьми.

Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави

В цьому випадку термін "психологічна війна" може характеризу­вати:

• політичну діяльність окремих осіб, угруповань, партій, рухів;
• виборчі компанії кандидатів на різноманітні виборні посади;
• рекламну діяльність комерційних структур;
• боротьбу індивідів (і малих груп) у суперництві за лідерство у виробничих, наукових та інших колективах;
• політичне, економічне або культурне протистояння конфліктую­чих між собою етносів;
• переговорний процес між конкуруючими фірмами або організа­ціями.

Цілі та завдання психологічної війни

Основними цілями (метою) психологічної війни є зміна в бажано­му напрямку психологічних характеристик людей (поглядів, думок, ціннісних орієнтацій, настроїв, мотивів, установок, стереотипів пове­дінки), а також групових норм, масових настроїв, суспільної свідо­мості в цілому.

У противоборстві держав — це спотворення інформації, яка одер­жується політичним керівництвом, командуванням і особовим скла­дом збройних сил противника, і нав'язування їм фальшивої або без­змістовної інформації, яка позбавляє його можливості правильно сприймати події або поточну обстановку та приймати правильні рі­шення.

Досягнення цілей психологічної війни призводить до вирішення наступних головних завдань:

• запобігання можливого воєнного конфлікту;
• ослаблення морального духу особового складу збройних сил і ци­вільного населення противника;
• схилення його до відмови від участі в бойових діях;
• створення передумов для досягнення намічених воєнно-політичних цілей з мінімальними людськими втратами і матеріальними затратами.

Мету і завдання психологічної війни можна класифікувати й уточнювати відповідно до умов ведення психологічної війни (мета й завдання психологічної війни у мирний, воєнний і післявоєнний час, а також у ході миротворчих операцій), об'єктів психологічної війни (військовослужбовців, цивільного населення, вищого воєнно-політичного керівництва противника і його союзників, а також світової суспільної думки й країн-союзників), часу ведення психологічноївійни (стратегічні, оперативні, тактичних).

На теперішній час у багатьох розвинених країнах здійснюється об'єднання в одне ціле сил та засобів психологічного впливу, при­значених для досягнення політичних, ідеологічних і воєнних цілей. Цей процес приймає різноманітні форми, залежно від історичних традицій, політичних і економічних умов у цій чи іншій країні.

В одних країнах ідуть шляхом створення підрозділів психологі­чної війни з кадровим персоналом, добре навченим, оснащеним, го­товим до практичних дій у будь-якому місці та в будь-який час. Ці підрозділи звичайно входять до складу спеціальних служб або зброй­них сил держави. При необхідності вони можуть використовуватися у мирний час, у тому числі проти власних громадян.

В інших державах підрозділи психологічної війни скороченого складу входять у цивільні структури. Коли нема війни, на них по­кладають виконання обов'язкових обсягів пропагандистських та іде­ологічних завдань на замовлення уряду і в інтересах національної безпеки.

Нарешті, у ряді країн як державні органи пропаганди, так і ко­мерційні засоби масової інформації очолюють кадрові спеціалісти психологічної війни. Вони здійснюють постійне пропагандистсько-інформаційне забезпечення політичного керівництва своїх держав.

Таким чином, психологічна війна — це сукупність різноманітних форм, методів і засобів впливу на людей з метою зміни в бажаному напрямку їхніх психологічних характеристик (поглядів, думок, цін­нісних орієнтацій, настроїв, мотивів, установок, стереотипів поведін­ки), а також групових норм, масових настроїв, суспільної свідомості в цілому. У психологічні війні психологічні впливи можуть здійснюватися різними методи:

• власне психологічними засобами;
• воєнними засобами;
• використанням торговельних і фінансових санкцій;
• політичними засобами.

Види психологічних впливів

інформаційно-психологічний вплив, вплив психогенний, психоаналі­тичний вплив, нейролінгвістичний вплив, психотронний вплив, пси­хотропний вплив.

Інформаційно-психологічний вплив [Informational-psychologic influence] — це вплив словом, інформацією. Мета впливу — формування певних ідеологічних (соціальних) ідей, поглядів, уявлень, переконань, одночасно він викликає у людей позитивні або негативні емоції, почуття і навіть бурхливі масові реакції.

Психогенний вплив [psychogenic influence] є наслідком фізично­го впливу на мозок індивіда, результатом якого порушення нормаль­ної нервово-психічної діяльності, або шокового впливу навколишніх умов або будь-яких подій (наприклад, картин масових зруйнувань, численних жертв і т.ін.) на свідомість людини, внаслідок чого вона не може раціонально діяти, втрачає орієнтацію у просторі, відчу-

107

Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави

ває афект або депресію, впадає в паніку, у ступор і т.ін. Частковим випадком психогенного впливу є вплив кольору на психофізичний іемоційний стан людини.

Психоаналітичний (психокорекційний) вплив

[psychoanalytic influence] — це вплив на підсвідомість людини терапевтичними засобами, особливо в стані гіпнозу або глибокого сну. Існують також методи, що виключають свідомий опір як окремого індивіда, так і груп людей, які не сплять (комп'ютерний психоаналіз і комп'ютерна психокорекція).

Нейролінгвістичний вплив [neurolinguistic influence] змінює мотивацію людей шляхом уведення в їхню свідомість спеціальних лінгвістичних програм (нейролінгвістичне програмування). Основ­ним об'єктом впливу є нейрофізіологічна активність мозку та емоційно-вольовий стан, який виникає внаслідок активності мозку.

Головний засіб впливу — спеціально підібрані вербальні (слове­сні) і невербальні програми, засвоєння змісту яких дозволяє зміню­вати в заданому напрямку переконання, погляди й уявлення людини (як окремого індивіда, так і цілих груп людей).

Суб'єктом нейролінгвістичного впливу є спеціаліст (інстру­ктор), який спочатку виявляє в психіці суперечливі (конфліктуючі) погляди і переконання, а також негативні емоційні стани (пережива­ння, настрій, почуття), які турбують людей, а на наступному етапі за допомогою спеціальних прийомів допомагає усвідомити дискомфор-тність їхнього реального стану (соціально-економічного, культурно­го, фізичного і як наслідок — психологічного) і вносить у свідомість зміни, які змушують людей по-іншому сприймати життєві ситуації і будувати відносини з іншими людьми.

Психотронний вплив [psychotronic influence] здійснюється шляхом передавання інформації через позачуттєве (позаусвідомлюване) сприйняття.

Психотронні впливи вивчає наука про механізми інформаційних зв'язків, регуляції і керування психікою, енергетикою і фізіологі­єю людини — психотроніка (від психо... і (елек)троніка). Засоби психотронного впливу, створені на основі можливостей і знань пси-хотроніки при вирішенні ПСІ-проблеми називають психотронною зброєю.

Вважається, що ПСІ-проблема — психофізична проблема іден­тифікації і управління станом свідомості і психіки людини. Відомі факти робіт із створення генераторів високочастотного і низькоча­стотного кодування мозку, біологічних установок, із використання Психотропний вплив [psychotropic influence] — вплив на психі­ку людей за допомогою психотропних засобів (медичних препаратів, хімічних або біологічних речовин). До психотропних засобів звичай­но відносять лікувальні речовини, що здійснюють вибірковий вплив на психічні функції людини: антидепресанти, нейролептичні, психо-стимулюючі засоби, транквілізатори.

Механізм реалізації психологічного впливу

Для здійснення психологічного впливу, необхідно спочатку спро­вокувати збої і перекоси у функціонуванні окремих компонентів пси­хіки об'єкта впливу. Динамічна рівновага між ними порушиться і він почне переживати стан когнітивного дисонансу.

Когнітивний дисонанс [cognitive dissonance] (франц. di­ssonance, від лат. dissonans — різноголосий, різнозвучний) — не­узгодженість, суперечливість між інтелектуально-пізнавальними і всіма іншими (споживчо-мотиваційними, емоційно-вольовими, комунікаційно-поведінковими) компонентами психіки людини.

Наявність когнітивного дисонансу викликає у людини прагнення зменшити його або хоча б перешкодити його подальшому збільшен­ню. Прояв цього прагнення: недовірливе відношення до нової інфор­мації, або зміна поведінки у відповідності з новою інформацією, або переосмислення попередньої інформації у новому ракурсі.

Після цього можна знову спонукати до відновлення душевної рів­новаги за рахунок зміни своїх попередніх, звичних для нього погля­дів, переконань і відносин, а потім і стереотипів поведінки.

Виділяють три етапи психологічного впливу:

• операціональний, коли здійснюється діяльність його суб'єкта;
• процесуальний, коли має місце прийняття (схвалення) або не­прийняття (несхвалення) впливу його об'єктом;
• заключний, коли проявляються реакції як наслідок перебудови психіки об'єкта впливу.

Перебудова психіки може бути різноманітною як за широтою, так і за стійкістю у часі. У першому випадку розрізняють парціальні зміни, тобто зміни будь-якої однієї психологічної якості (наприклад, думки людини про конкретне явище), і більш загальні зміни психі­ки, тобто зміни ряду психологічних якостей індивіда (або групи). В

іншому випадку зміни можуть бути короткочасними або довготри­валими.

Психологічний вплив здійснюється на конкретні сфери психіки окремої людини, груп людей та суспільної свідомості у цілому:

• споживацько-мотиваційну (знання, переконання, ціннісні орієн­тації, потяги, бажання);
• інтелектуально-пізнавальну (відчуття, сприйняття, представлен­ня, уявлення, пам'ять та мислення);
• емоційно-вольову (емоції, почуття, настрої, вольові процеси);
• комунікативно-поведінкову (характер і особливості спілкування, взаємодії взаємовідносин, міжособистністного сприйняття).

Це означає, що психологічний вплив тільки тоді дає найбільший реальний ефект, коли враховуються властиві цим конкретним сфе­рам особливості функціонування індивідуальної, групової та суспіль­ної свідомості.

Закономірності психологічного впливу
Психологічний вплив має свої закономірності:

• якщо психологічний вплив спрямований на споживчо-мотиваційну сферу психіки людини, то його результати ви­ являються в першу чергу на спрямованості й силі спонукання (потягу й бажань) людей;
• коли під прицілом емоційна сфера людей, то це відбивається на внутрішніх переживаннях, а також на відносинах між особисто­стями; сполучення впливів на споживчо-мотиваційну й емоційну сфери дозволяє впливати на вольову активність людей і таким чином керувати їхньою поведінкою;
• вплив на комунікативно-поведінкову сферу (специфіку вза­ємовідносин і спілкування) дозволяє створювати соціально-психологічний комфорт і дискомфорт, заставляти людей співро­бітничати або конфліктувати з оточуючими;
• в результаті впливу на інтелектуально-пізнавальну сферу психі­ки людини в потрібну сторону змінюються її уявлення, характер сприйняття нової інформації і, в результаті, "картина світу" лю­дини.

Хоча методи психологічного впливу у військових цілях відомі з давніх часів, психологічна війна в її сучасному розумінні виникла і сформувалася тільки в XX столітті.

Вже після першої світової війни стало зрозуміло, що фізичні форми впливу надзвичайно затратні. Військова перемога, отримана в такий спосіб, часто не окупає втрат живої сили і техніки. Науково-технічний прогрес і розробка засобів масового знищення взагалі поставили під сумнів доцільність повномасштабних фізичних війн, тому що знищуються території, ресурси, потенційні раби і агресор сам може постраждати в результаті застосування такої зброї. «Психологічна війна повернула багато чого в старе русло», - пише О. Морозов.  Фізичний вплив відійшов на другий план і використовується у вигляді «останнього аргументу». Простий грабіж перетворився на складний лихварський механізм. Загрозливі окрики перетворилися в тонку психологічну гру. Змінилися зовнішні форми війни, але суть залишилася [1].

Можливість вести повномасштабну психологічну війну залежить від рівня розвитку інформаційно-пропагандистської машини. Тільки на початку XX століття засоби масової інформації перетворилися на невід'ємний, широко поширений і дуже важливий елемент повсякденного життя всіх економічно розвинених країн світу. Торгівля, політика, культура, суспільне життя вже не можуть нормально функціонувати без телебачення, інтернету, газет, журналів, брошур, плакатів, усної та друкованої реклами. Тому використання їх у військових цілях виявилося неминучим [3].

Сучасний світ став іншим. Значно зріс освітній і культурний рівень, змінилася психологія широких мас. Можновладці вже не можуть, як у давнину, просто сказати народам, що війна ведеться заради отримання видобутку і рабів. Тому уряди завжди намагаються приховати дійсні цілі війни, прикриваючись демагогічними гаслами про «оборонні війні» чи про «війну за свободу і демократію». Сьогодні політики і фінансові кола, які стоять за ними не можуть прямо заявити, що війна ведеться заради захоплення джерел сировини і ринків збуту, заради знищення своїх економічних конкурентів, заради придушення визвольних рухів в колоніальних і напівколоніальних країнах, заради збереження влади транснаціональних корпорацій в країнах «третього світу», а аж ніяк не заради оборони або захисту свободи і демократії. Оскільки можновладці ніколи не можуть сказати народам правду про справжні цілі війни, вони вдаються до психологічного насильства, брехні, пропагандистського цькування тих, хто не згоден стати гарматним м'ясом. Вдаватися до психологічної війні змушує те, що сучасні війни, які ведуть правлячі кола, суперечать інтересам народу [2].

Отже, із суми визначень психологічної війни випливає наступне.

1. Психологічна війна полягає у використанні не тільки пропаганди, а й багатьох інших заходів. У психологічній війні допускаються всілякі засоби заради досягнення поставлених цілей: отруєння продовольства, знищення великих індустріальних об'єктів, вбивства, терор, саботаж та інші, які вважаються цілком придатними для досягнення своїх цілей. Підрив морального стану ворога - ось головна мета, досягти яку намагаються веденням психологічної війни.

2. Психологічна війна ведеться не тільки у воєнний час. Це особливий вид підготовки та проведення війни, який ведуть постійно. Недарма в американському «Посібнику з ведення психологічної війни» вказується, що «Психологічна війна ... не знає жодних кордонів між війною і миром. Вона ведеться постійно, тобто як в мирний, так і у воєнний час». Ведення психологічної війни в мирний час - це саме та діяльність, яка відома під назвою «холодна війна» [4].

3. Психологічна війна ведеться правлячими колами як проти свого народу, так і проти народів ворожих держав, а також проти народів нейтральних і дружніх країн. Досвід першої та другої світових воїн підтверджує це. Гітлерівці, встановивши в країні жорстокий терор, поширюючи брехливу пропаганду, перетворили німецький народ на гарматне м'ясо; Польщу, Чехословаччину, Радянський Союз та інші країни вони розглядали як чергові жертви і засилали туди своїх агентів для проведення підривної роботи і створення «п'ятих колон». Під час другої світової війни гітлерівці, намагаючись морально придушити населення окупованих областей і підпорядкувати їх своєму впливу, не зупинялися ні перед брехнею, ні перед жорстокістю. У нейтральних країнах (у Швейцарії, Швеції, США до їх вступу у війну ) нацисти також мали своїх агентів, які були зобов'язані створювати в цих країнах профашистські настрої. Своє головне завдання в «дружніх» державах (у Японії та Італії ) нацисти бачили в тому, щоб всіма засобами перешкоджати розпаду фашистської осі Берлін - Рим - Токіо. Будь-який рух проти війни, безправ'я і поневолення жорстоко переслідувалося [5].

4. Метою психологічної війни є підготовка та ведення агресивних воїн в політико-ідеологічному, моральному і психологічному аспектах. Все це робиться насамперед для того, щоб вплинути на почуття людей, викликати панічний страх, порушити у народу ненависть до інших народів, зіграти на цих людських почуттях. Все це правлячі кола роблять для того, щоб перетворити людей на слухняне знаряддя для здійснення своїх військових планів. Узагальнивши все сказане, можна сформулювати наступне [6].

Психологічна війна - це особливий вид підготовки і ведення воїн, що дозволяє панівним колам, використовуючи пропаганду, терор та інші засоби, впливати на власні народи, народи ворожих, союзницьких і нейтральних країн у політико-ідеологічному, моральному і психологічному аспектах для досягнення цілей своєї військової стратегії.

05.05
Семестрова контрольна робота. КР
Фото контрольних робіт надсилати протягом 1 години на Вайбер: 0994104783 або на електронну пошту: cdtn76@gmail.com
Після 11.05 - надати аркуші з контрольними роботами до школи.

05.05
Тема. Психологічна підготовка до Захисту Вітчизни.

Підготовка до захисту Вітчизни - це складна, тривала, цілеспрямована діяльність суспільства (сім'ї, школи, громадських організацій), результатом якої має стати готовність юнака до строкової військової служби.

Залежно від змісту та мети у підготовці до служби в армії розрізняють такі її види:

фізіологічна підготовка - формування готовності всіх фізіологічних систем організму юнака (дихання, кровообігу, травлення) до витримування великих і складних навантажень, суворих вимог військової діяльності;

фізична підготовка - розвиток необхідних воїну фізичних якостей (сили, витривалості, спритності, рухливості та ін.);

початкова військова підготовка, яка проводиться на заняттях з предмета «Захист Вітчизни» і формує у юнаків початкові військові знання, практичні навички та вміння; психологічна підготовка.

Усі ці види підготовки взаємопов'язані і в сукупності формують готовність особистості до служби в армії. Щоб краще зрозуміти суть психологічної підготовки, згадаймо значення понять «психологія» і «психіка».

З дав­ньогрецької «псюхе» - душа, «логос» - наука, вчення; отже, психологія - це наука про душу, про психіку люди­ни. В поняття «психіка» вчені вкладають всю сукупність психічних явищ, які є результатом відображення в мозку людини, в її нервовій системі навколишнього світу та анатомо-фізіологічного стану власного організму. Пси­хіка - це психічні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява, почуття, увага, воля) і пси­хічні стани людини (настрої, емоції, стрес, депресія, афекти).

Психіка людини також характеризується такими складними властивостями особистості, як спрямованість, характер, здібності, темперамент. Вони формуються як на основі біологічно заданої програми («від природи»), так і в процесі соціального впливу, розвитку людини. Отже, психіка - це внутрішній світ людини, що формується внаслідок взаємодії з навколишнім середовищем (пред­метами, явищами, процесами), з іншими людьми.

Сприймання, мислення, запам'ятовування виникають у нас тоді, коли до цього спонукають певні життєві потре­би, ситуації, які в нашому внутрішньому світі певним чином відображаються, залишають слід. Це відображен­ня у кожної людини має свої особливості, відмінності, тобто носить індивідуальний характер. Наприклад, кож­ний сприймає, осмислює, запам'ятовує, відтворює один і той самий матеріал уроку по-різному. Індивід - це конкретна людина з притаманними тільки їй особливостями (фізіологічними, фізичними, психічними), що відрізняють її від інших людей. Людина з'являється на світ як окремий індивід, зі своїми фізіоло­гічними можливостями, задатками, а особистістю стає тільки в суспільстві, в процесі діяльності, навчання, виховання. Підростаючи, дитина зазнає не тільки анатомо­фізіологічного, фізичного розвитку, а й психічного. Під впливом суспільства, старших у неї відбувається посту­повий психічний розвиток: психічних пізнавальних процесів, інтелекту (мислення, пам'яті, уяви), вищих людських почуттів (відповідальності, обов'язку, патріо­тизму, прагнення до знань тощо.), вольових якостей (ор­ганізованості, самостійності, рішучості, сміливості), здібностей, характеру - всього того, що становить свідомість людини, яка є неодмінним атрибутом осо­бистості.

Психічний розвиток людини має свої особливості в різному віці. З хлопчика формується підліток, з підлітка - юнак, з юнака - чоловік, воїн, захисник держави. Розглянемо особливості психічного розвитку особис­тості в юнацькому віці, тобто в період із 15 до 25 років. Часом старшокласники свою поведінку, думки, почуття вважають винятковими або розглядають як порушення. Знати особливості свого віку, зрозуміти себе - означає зробити перший крок до самовдосконалення своєї особистості.

Старший шкільний, або юнацький, вік можна умовно поділити на ранню та пізню юність. Рання юність - найвідповідальніший період у житті людини. Саме в цей період вона стоїть на порозі самостій­ного життя, перед проблемою самовизначення в ньому («Ким бути?», «Як жити?»). Така соціальна ситуація впливає на ставлення юнака до навчальних предметів, на позицію у спілкуванні. У більшості юнаків існують се­рйозні погляди на вибір майбутньої професії. Найчасті­ше свій майбутній життєвий шлях вони прагнуть виз­начити без втручання і тиску дорослих, намагаючись са­мостійно оцінити різні види людської діяльності. Така оцінка формується під впливом багатьох чинників.

Як же сучасні юнаки сприймають строкову військову службу?

Деякі учні розглядають її неадекватно, мов якусь перешкоду, що відволікає їх від здійснення про­фесійного вибору, досягнення життєвої мети. Тому слід усвідомлювати, що військова служба - це не тільки кон­ституційний обов'язок громадянина України, а й важливий і незамінний процес подальшого розвитку та становлення особистості, формування суто чоловічих рис характеру, загартування тіла і духу, засвоєння необхідних для майбут­нього життя навичок і вмінь, набуття соціального досвіду.

Старшокласники - майже дорослі люди, однак за своїм соціальним і матеріальним становищем вони ще залежать від батьків та вчителів. Дорослі ж здебільшого ставляться до юнаків як до дітей. Це призводить до виникнення суперечностей, непорозумінь, конфліктів. Най­частіше такі стосунки складаються між батьком і сином. А серед ровесників юнак відчуває себе дорослою людиною. Контакти, дружба з ровесниками у юнаків, на відміну від дорослих, більш глибокі, стійкі, значущі. Саме у цьому віці можуть виявлятись однобокість у судженнях, нетер­пимість, категоричність, необґрунтоване заперечення поглядів інших людей. Деякі юнаки критикують усіх і все; судження про інших людей висловлюють у гострій, безапеляційній формі; з найменшого приводу (а то й без нього) конфліктують з дорослими та ровесниками. Для старшокласників типовими є часті зміни настроїв, високе емоційне напруження, невміння володіти собою. У цьому віці досить часто (частіше, ніж у молодших учнів) спостерігається стан тривоги, занепокоєння. Ця тривожність спричиняється як тим, що у юнака важко складаються взаємини з іншими людьми - у школі, сім'ї, на «вулиці», так і неправильними його уявленнями про своє майбутнє, про свою готовність до життя, до стро­кової військової служби, про проблеми, що існують в армії, у суспільстві в цілому.

Багатьом юнакам притаманні такі негативні риси ха­рактеру, як індивідуалізм, вузький практицизм, так звана «діловитість», що певною мірою пояснюється прагненням до самостійності, бажанням зайняти «позицію» дорослої людини. Це виявляється у зневажливому ставленні до інших, демонстрації своїх «умінь». Юнаком оволодівають полярні почуття, суперечливі бажання, його поведінка непослідовна. Все це є свідченням активного розвитку особистості, складності процесу переходу від дитинства до зрілості. Труднощі становлення у цьому віці зумовлені як соціально-психологічними, так і фізіологічними чинниками, пов'язаними зі змінами функцій внутрішніх органів і перебудовою організму.

Зростає увага юнаків до своєї особистості, потреба пізнати себе, оцінити свій внутрішній світ, думки, поведін­ку. Юнак мовби переносить на себе образ якоїсь людини (літературного персонажа, кіногероя), порівнюючи себе з ним, усвідомлюючи свою подібність до нього, і робить висновки щодо якостей своєї особистості, необхідності самовдосконалення.

Інтенсивність самопізнання в різних людей залежить як від соціальних умов виховання і навчання, так і від індивідуально-типологічних особливостей (властивостей нервової системи, темпераменту та іи.). У старшокласни­ків інтенсивно розвиваються самосвідомість, самоаналіз, самооцінка. Юнаки здатні правильно оцінити і свою готовність до служби в армії, зіставляючи свої вміння, знання, здіб­ності з вимогами військової діяльності. На цей процес суттєво впливає рівень самоповаги. Впевнений у своїх моральних і фізичних силах юнак не боїться військової служби. У того, хто відчуває постійне невдоволення собою, життям, має сумніви щодо своїх можливостей, виника­ють страх, тривожність перед службою в армії. Ці юнаки і в умовах військової служби хворобливо реагують на критику, жарти, ізолюються від колективу, залишають­ся поза ним, не мають друзів. Але є і такі юнаки, які, навпаки, виявляють безпідставну самовпевненість щодо своєї готовності до військової служби; їх негативно сприймають у військовому колективі. Тому необхідно навчитися правильно оцінювати свою особистість, свою готовність до життя, до служби в армії і приділити знач­ну увагу самовдосконаленню.

Готовність до служби в армії полягає у здатності ус­пішно виконувати всі її вимоги на початковому етапі. Чим вища готовність юнака, тим менше часу витрачаєть­ся на адаптацію його до умов військової діяльності і тим менших зусиль від самого воїна і його командирів вима­гатиме цей процес.

Психологічна готовність до військової служби - це складна властивість особистості, рівень сформованості якої визначається ступенем розвитку всіх сфер людської психіки: мотиваційної, пізнавальної, емоційно-чуттєвої, вольової.

Щоб сформувати психологічну готовність до військо­вої служби, потрібно розвинути у себе такі три взаємопо­в'язані компоненти: соціально-психологічну готовність, загальну військово-професійну готовність, емоційно-вольову готовність.

Соціально-психологічна готовність до військової служби характеризується рівнем сформованості у юнака бажання служити в армії, інтересу до військової діяль­ності, ідеалів військової людини, почуття обов'язку, від­повідальності перед суспільством, патріотизму, розуміння соціальної значимості та необхідності військової служби, потрібних воїну моральних якостей.

Загальна військово-професійна готовність до військо­вої служби визначається рівнем розвитку знань, навичок і вмінь, що необхідні молодому воїнові (із статутів Збройних Сил України, з їх історії, з вогневої, стройової, тактичної, фізичної, медико-санітарної підготовки, з війсь­кової топографії та ін.). Початковий військовий курс юна­ки проходять на заняттях з предмета «Захист Вітчизни», здобувають також відповідні знання у процесі вивчення інших шкільних предметів. Для успішного входження у військову службу та освоєння військової спеціальності в навчальних підрозділах юнак має володіти достатнім рівнем розвитку психічних пізнавальних процесів: сприймання, мислення, пам'яті, уяви. Рівень знань, навичок у людини тим вищий, чим краще функціонують у неї психічні пізнавальні процеси. А досягти вищого роз­витку певних психічних процесів (мислення, уяви) можна лише на основі наявних знань та вмінь. Набуті до призо­ву в армію знання, навички, вміння потім впливатимуть на результативність військової діяльності, на рівень її усвідомлення.

Військова діяльність характеризується особливою екстремальністю, напруженістю порівняно з діяльністю юнаків у допризовний період (навчанням, заняттями спортом та ін.) і вимагає великого напруження фізичних і психічних сил, вміння регулювати свою поведінку, психічні процеси. Тому важливою складовою готовності до армії є емо­ційно-вольова готовність до військової служби. Вона характеризується здатністю особистості регулювати свої емоційні стани (тривожність, страх, невдоволення, обу­рення, радість), витримувати складні умови, обмеження, труднощі армійського життя. Чим краще у юнака сфор­мовані вольові якості, чим глибше усвідомлення суспіль­ного значення військової служби, тим вищий у нього рівень емоційно-вольової готовності до неї.

Усі компоненти психологічної готовності до служби у Збройних Силах України взаємообумовлені. Якщо у старшокласника є інтерес до служби в армії, високий рі­вень усвідомлення необхідності такої служби (соціально-психологічна готовність), то він докладатиме всіх зусиль, щоб краще підготуватися, загартуватися фізично (війсь­ково-професійна готовність), сформувати у себе необхідні воїну вольові якості, а висока емоційно-вольова готовність сприятиме швидшому і якісному засвоєнню знань, умінь, навичок, потрібних майбутньому воїну. Психологічна, тобто внутрішня, готовність до діяль­ності обумовлює її зовнішню ефективність. Чим вищою буде психологічна готовність юнака до військової служби, тим успішніше вона проходитиме. 

28.04
Тестування 
Тема. Зупинка кровотечі з рани кінцівки за допомогою спеціальних перев'язувальних пакетів.
Презентація: Пакети

1.     Склад індивідуального перев’язувального пакета

В упаковку входять:

1 — Марлевий або еластичний бинт. Буває різних розмірів: завширшки 10 см, а завдовжки 5 м або 7 м.

2 — Ватно-марлеві пов’язки-подушечки. Зазвичай, пов’язки бувають розміром 16 см. У різних комплектах їх кількість відрізняється, але зазвичай наявні 2 штуки — рухома (пересувається за довжиною бинта) і стаціонарна (стан якої не можна змінити). Можуть використовуватися подушечки, виготовлені з нетканого полотна або покриті металізованим нетканим матеріалом, щоб пов’язка не прилипала до рани.

3 — Безпечна шпилька або інший вид застібки. Вона потрібна для закріплення пов’язки.

4 — Індивідуальна упаковка. Найчастіше — водонепроникний, прогумований матеріал, який теж можна використовувати для накладення на рану. Ту саму функцію виконує й пергаментний папір.

На упаковці обов’язково має бути прикріплена інструкція та вказана дата виробництва.

2.     Показання до використання індивідуального перев’язувального пакета

Необхідний індивідуальний перев’язувальний пакет для того, щоб у польових умовах:

1 — зупинити кровотечу;

2 — перев’язати вогнепальні або ножові поранення;

3 — закрити опіки від потрапляння на пошкоджене місце інфекції або бруду.

3.       Правила користування індивідуальним перев’язувальним пакетом

1 — Розкрити індивідуальний пакет. Якщо верхня упаковка прогумована, збоку будуть зроблені спеціальні надрізи, за якими й слід надривати. Це зроблено для зручності розкриття пакета та збереження цілісності матеріалу, оскільки він може знадобитися при накладенні пов’язки.

2 — Дістати пакунок, загорнутий у пергаментний папір, і витягти з нього бинти з подушечками, торкаючись лише їх зовнішнього боку (позначений темною або кольоровою ниткою).

3 — Шпильку, яка знаходиться в пакеті, краще відразу прикріпити до одягу на видному місці, щоб вона не загубилася.

4 — Узяти в ліву руку вільний кінець бинта, а в праву — його рулон. Розвести руки так, щоб уся пов’язка розправилася.

5 — Накласти на рану:

• якщо площа ураження велика — подушки розмістити поруч;

• якщо наскрізне поранення — вхідний отвір закрити стаціонарно.

Кровоспинну марлю виготовляють шляхом обробки оксидами азоту й просочування розчинами антисептика. Має світло-жовтий колір, випускається у вигляді серветок розміром 13х13 см у пергаментній упаковці по 2 шт. Така марля має кровоспинну дію, протягом місяця розсмоктується в рані без залишку.

Марля гемостатична містить кальцієву сіль акрилової кислоти. Швидко зупиняє кров (через 2–5 хв), однак не розсмоктується. Застосовують у вигляді серветок, кульок, тампонів. Дає економію перев’язувального матеріалу до 15 %.

21.04.
Тема. Огляд військової техніки.

https://drive.google.com/file/d/1jeNklBUzqlLx4K_1us_n2Mc7Z5xmal3J/view?usp=sharing

21.04.
Тема. Надання допомоги в секторі укриття.

Основний план дій для етапу «Допомога під вогнем»

1. Відкрийте вогонь у відповідь та знайдіть укриття.

2. Накажіть або очікуйте від пораненого продовжити виконання бойового

завдання, якщо це допустимо.

3. Накажіть пораненому рухатись в укриття і надати собі допомогу, якщо це можливо.

4. Намагайтесь уникнути у пораненого значних додаткових травм.

5. Поранений має бути евакуйований з автомобіля або будинку, що горить, і

переміщений у підходяще укриття. Необхідно зробити все необхідне для гасіння вогню на пораненому.

6. Відновлення прохідності дихальних шляхів краще відкласти до етапу за укриттям.

7. Зупиніть життєво-загрозливу зовнішню кровотечу, якщо це тактично здійснимо:

- наказати пораненому самостійно зупинити кровотечу, якщо це можливо;

- застосувати джгути для кінцівок з метою зупинки кровотечі в місцях, які анатомічно доступні для їх використання;

- накладіть джгут для кінцівок поверх одягу так, щоб бути впевненим, що він знаходиться ближче до тулуба від джерел(а) кровотечі. Якщо місце загрозливої для життя кровотечі не очевидне, розмістіть джгут «високо та щільно» (якомога максимально ближче до тулуба) на пошкодженій кінцівці та перемістіть пораненого в

укриття.

У зоні під вогнем, для збереження життя рятівника, що надає допомогу, необхідно виконувати 6 основних правил:

1. Особиста безпека

2. Комунікації

a. Доповідь командиру: нештатна ситуація, виклик підкріплення, медиків, евакуації. Отримати дозвіл на самостійні дії.

b. Комунікація з пораненим:  Чи може надати собі допомогу? Чи може рухатися? Чи може стріляти?

c. Комунікація в групі. План дій з надання допомоги та винесенню пораненого в разі неможливості самодопомоги пораненим. Розподіл за номерами: хто прикриває, порядок висування, хто надає допомогу.

3. Вогнева перевага

4. Скритність переміщення (складки місцевості, елементи рослинності, міської забудови, прикриття бронею, дим)

5. Перевірка життєздатності пораненого. Якщо не відповідає на питанняпід вогнем вважається умовно мертвим. Допомога не надається.

6. Винесення з під вогня в укриття, зупинка зовнішньої масивної кровотечі з кінцівок накладенням турнікету або залежно від тактичної ситуації можлива спочатку зупинка кровотечі далі винесення.

План порятунку

Якщо ви маєте переміщувати пораненого під ефективним ворожим вогнем, слід врахувати наступне:

·       Розміщення найближчого укриття;

·       Як краще перемістити його в укриття;

·       Ризик для рятувальників;

·       Вагу пораненого та рятувальників;

·       Дистанцію до укриття;

·       Слід використовувати вогонь у відповідь та димову завісу;

·       Забрати зброю пораненого, якщо це тактично можливо.

·

14.04
Тестування.
Тема. Транспортування (переміщення) пораненого у сектор укриття.
Транспортування.

Після того, як ви вжили певних заходів для зупинки сильної кровотечі, вам слід знайти безпечне укриття для вас і пораненого. Якщо поранений не може пересуватися сам або йому потрібна допомога, відтягніть пораненого руками або віднесіть його. Нижче наведені деякі приклади того, як слід тягти або переносити поранених. Після того, як ви досягли безпечного місця, ви перейшли від етапу надання медичної допомоги в умовах обстрілу до етапу надання медичної допомоги у військово-польових умовах.

Перетягування. Перетягування використовується для швидкого переміщення пораненого на короткі дистанції.

Перетягування одним рятівником        

Перетягування двома рятівниками

 

 Перетягування волоком

Перенесення. Перенесення пораненого передбачає підняття солдата із землі. Способу, кому віддається перевага способом перенесення пораненого солдата за допомогою одного рятувальника є спосіб Хоуса (перенесення на спині) Якщо поранений в свідомості і може сприяти переміщенню, використовується спосіб підтримування пораненого одним рятувальником. Пам'ятайте, поранений разом з усім спорядженням може важити близько 136 кг. Іноді може використовуватися спосіб перенесення пораненого двома рятувальниками, такий як перенесення пораненого двома рятувальниками «один за одним»  або спосіб підтримування пораненого двома рятувальниками, але такі способи досить складні і піддають іншого солдата вогневому впливу противника.

Для транспортування використовують це:  Спосіб Хоуса  (перенесення на спині),  Волокуші Slick,  Волокуші Black Hawk, Перенесення на плечі

 

   Перенесення двома рятівниками      «один за одним»                   

Підтримування двома      

      рятівниками 

07.04.
Тестування: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeZmmnae_Z1STfOv28ZOAk0b2js3jmxpiULpcDggGKUsEY00g/viewform?usp=sf_link
Тема. Огляд військового містечка, казарм.
Відео: Казарма.  
Розподіл часу у військовій частині протягом  доби здій­снюють згідно з розпорядком дня, яким встановлюється  час виконан­ня основних заходів повсякденної діяльності, навчання й побуту особового складу підрозділів.

Розпорядок дня має передбачити час: для проведення ранкової фізичної зарядки, ранкового огляду, ранкового й вечірнього туалету, навчальних занять і підготовки до них, для інструктажу та розводу добового наряду; для зміни спеціального  (робочого) одягу, чищення одягу і взуття; миття рук перед їжею; харчування; обслуговуванню  озброєння і військової техніки; для гуманітарної, культурно-освітньої та спортивно-масової роботи; слухання радіо і перегляду теле­передач; для прийому хворих у медичному пункті; прий­ому  військовослужбовців командуванням з особистих пи­тань; для власних потреб військовослужбовців, вечірньої прогулянки, перевірки та восьмигодинного сну.

Сніданок, обід і вечеря. У визначений час черговий частини дає дозвіл на вида­чу їжі. Військовослужбовці  приходять до їдальні строєм, під командою старшини роти або одного із заступників коман­дира взводу.

Для військовослужбовців, які потребують дієтичного харчування, їжу готують окремо.

Проміжок між харчуванням не повинен переви­щувати семи годин. Після обіду протягом не менше ніж  30 хвилин не проводяться заняття і не виконуються роботи.

Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочин­ку для всього особового складу, крім військовослуж­бовців, залучених до виконання службових обов'язків. У ці дні підйом здійснюється пізніше, за рішенням командира військової частини,  ранкова фізична зарядка не проводиться, час використовується для проведення гуманітарної, культурно-освітньої робо­ти, спортивних заходів та ігор, написання листів тощо.

Підйом, ранковий огляд і перевірка. За 10 хвилин до сигналу «Підйом» черговий роти піднімає  заступників коман­дирів взводів, які керують своїми підлеглими після сигналу «Підйом» та проводять ранкову фізичну зарядку. Після цьо­го здійснюється прибирання приміщення і території, зап­равка постелі , ранковий туалет та ранковий огляд.

Після вечірньої прогулянки старшина роти розпочинає вечірню перевірку особового складу за іменним списком. Почувши своє прізвище, кожен відповідає: «Я». За відсутніх відповідає командир відділення. Після перевірки у встановлений час подається сигнал «Відбій».

Навчальні заняття. Навчальні заняття — це основа бойової підготовки і головний зміст повсякденної діяльності військовослужбовців у мирний час. На заняттях та навчан­нях має бути весь особовий склад підрозділу (військової час­тини). Від занять звільняються тільки особи, які перебувають у добовому наряді або на стаціонарному лікуванні в медичному пункті. Заняття починають і закінчують за сигналом у час, визначений розпорядком дня.

Звільнення з розташування військової частини. Вій­ськовослужбовець строкової служби, який не має дисци­плінарного стягнення «позбавлення чергового звільнен­ня», користується правом звільнення з розташування військової частини. Звільнення проводять за чергою.

Після повернення із звільнення військовослужбовці з'являються до чергового роти й доповідають про повернення, здають йому записку про звільнення, та доповідають сво­єму безпосередньому командирові (начальнику). Напри­клад: «Товаришу  сержант. Солдат Тимченко зі звіль­нення прибув, зауважень не мав (або мав, яке, від кого)».

ОБЛАДНАННЯ І УТРИМАННЯ ПРИМІЩЕНЬ

а). Вхід до казарми

Перед входом до казарми встановлюється пристосування для чищення взуття.

З боку від входу на відстані 1-1,5 м встановлюється зварена металева підставка для чищення взуття, яка фарбується в сірий колір. На підставку навішуються скребки, дерев’яні ножі, тощо. З боку підставки знаходиться короб з кремом для взуття та ванна для миття взуття.

Вхідні двері до казарми обладнуються оглядовим віконцем, надійним внутрішнім засувом та дзвінковою сигналізацією, виведеною до чергового підрозділу. На дверях встановлюються пружини, які утримують їх постійно в закритому положенні.

Зовні двері оббиті рейкою шириною 3-4 см зі знятими фасками і пофарбованими безкольоровим лаком, або фарбуються в коричневий чи світлосірий колір. Ручки на вхідних дверях ставлять під кутом 45⁰   (верх ближче до краю). Під ручкою встановлюються підставки форми паралелограма 30х30 см.

Знизу дверей, на висоту 20 см кріпиться лист нержавіючого металлу. На вікнах нижніх поверхів (за необхідністю) встановлюються грати.

На всіх будинках, що розташовані на території військової частини, біля головного входу вивішуються вивіски з їхніми найменуваннями.

Розміщуються вони з правої (лівої) сторони вхідних дверей. Виготовляються вивіски на жорсткій основі і закріплюються під склом. Розміри: ширина – 60 см, висота - 40  см. Написи виконують на синьому тлі бронзовою (золотистою) фарбою. На відстані 20 мм від верхнього краю вивіски посередині наносять зображення символу Збройних Сил України (ширина обрамлення відповідає ширині елементів тризуба). Розміри символу: ширина – 6 см, висота – 8,5 см, висота літер і цифр основного напису до 10 см, інших написів – 5 см.

Вивіски повинні бути в дерев’яних рамках світлого кольору, покриті прозорим лаком. Вивіски розміщуються на рівні верхнього зрізу дверей.

На всіх будинках з лівої сторони, в 50 см від кута, вивішується табличка з номером та шифром будинку на висоті 2,5 м від землі до її нижньої сторони. Під нею розміщується знак “Відповідальний за протипожежний стан будівлі” на висоті 1,8 м від землі до його нижньої сторони.

Табличка з номером та шифром будинку

Квадрат білого кольору із стороною 400 мм,

         всередені коло з зовнішнім діаметром 

          390 мм, висота цифр 100 мм, риска під     кутом 45º   довжиною 200 мм, товщина всіх ліній 15 мм. Написи – чорним кольором. Номери на табличках повинні відповідати номерам, присвоєнним будівлям на генеральному плані.

Знак “Відповідальний за протипожежний стан”

Синій прямокутник, з закругленими кутами,

                   розміром 280х360 мм, окантований      білою лінією по контуру, шириною 6 мм. Всередені білого прямокутника розміром 180х200 мм, який розміщується на 50 мм від верхнього і бокових країв прямокутника,

               повинен бути нанесений пояснювальний

               напис червоного кольру. Висота букв 20 мм,

               відстань між рядками 10 мм, товщина ліній

               3 мм.

Приміщення фарбується у палевий колір.

Стеля і 10 см верхньої частини стіни фарбується в білий колір, стіни – світло-сірий та колір слонової кістки, “чобітки” нижньої частини стін висотою 20 см фарбуються на два тони темніше стіни.

Усі кімнати мають бути пронумеровані. На зовнішньому боці вхідних дверей кожної кімнати вивішується таблички на висоті 170 см від підлоги до її нижнього краю. Напис на табличках (25 х10 см) роблять без нахилу, прямими літерами, на білому тлі чорною фарбою. Висота літер 10 мм, висота цифр 20 мм, товщина ліній літер 2 мм, товщина цифр 4 мм.

На кабінетах посадових осіб частини і вище, управлінь, установ і військово-навчальних закладів на таблиці зазначається військове звання, прізвище та ініціали посадової особи (кількох посадових осіб). Номер кімнати вказується окремо. Він розташовується на 5 см вище від таблички. Таблички виготовляються на жорсткій основі і закріплюються під склом.

Всі двері та люки, які ведуть на горища, повинні бути оббиті залізом по ізоляційному матеріалу, підігнані по периметру і постійно зачинені на замок, ключі від них зберігаються у чергового підрозділу. Забороняється загорощувати горища. В місцях, віддалених від димарів, дозволяється зберігати зимові віконні переплети. Взимку, слухові вікна повинні бути зачинені, літом – відчинені і захищені решітками.

В середені кожної кімнати, з лівої або з правої сторони від входу, вивішується опис наявного в ній майна (меблів, інвентарю, тощо), в дерев’яній рамці, покритій безкольоровим лаком, під склом, підписаний старшиною роти (в штабах – особою, яка відповідає за майно). Опис вивішується на висоті 150 см від підлоги до його нижнього краю.

Опис складається в одному примірнику.   При зміні кількості предметів матері-

альних засобів у примішенні склада-ється новий опис.

Бланки описів повинні бути віддруковані. Кількість майна, яке знаходиться в кімнаті, повинно відповідати тій кількості, що зазначена в описі майна.

Меблі і інвентар устаткування приміщення нумерують та записують до книги обліку, яка зберігається у старшини роти.

Меблі кожної роти нумеруються своїми порядковими номерами білою масляною фарбою і закріплюються за особовим складом. Ці номери повинні відповідати номерам осіб поіменного списку для проведення вечірньої перевірки. Висота цифр 3 см.

Порядкові номери наносяться на меблі з лицевої сторони, а штампи з інвентарним номером, номером військової частини та дати видачі – на боковій стороні або знизу.

На вікнах вивішуються однотонні штори. Вони повинні виходити за віконні прийми на 10 см з кожної сторони і закріплюються на карнизі.  Висота штори 50 см (1/4 частина висоти вікна). Світломаскувальні штори можуть зберігатися у встановленому місці.

Портрети, картини та плакати, що вивішуються у приміщеннях, повинні бути в рамках, а документація добового наряду – на спеціальних щитах.

Портрети вивішуються на 30-35 см нижче стелі з нахилом 15-20°.

Кріпити до стін оголошення, плакати, схеми без рамок забороняється.

Дозволяється у приміщеннях мати квіти, які розміщуються на спеціальних підставках, вішаються на стіні на одинаковій висоті від підлоги.

У всіх житлових приміщеннях, де є водогін, для пиття обладнують фонтанчики, де не має водогону –встановлюються зачинені на замок бачки з питною водою, які обладнуються фонтанчиками. Бачки щоденно під наглядом чергового роти прополіскують і поповнюють свіжою водою. Ключі від бачків зберігаються у чергового роти. Один раз на тиждень здійснюється дезінфекція бачків.

Електрична мережа чергового освітлення в казармі повинна бути окремою, темно-синього кольору.

Аварійне освітлення має бути у чергового роти, в кімнаті для збереження зброї, спальному приміщенні казарми, туалеті та сходах.

В кожному підрозділі обладнується шафа, з інвентарем для прибирання приміщень, комплектністю: відро, 2 тази, 4 щітки для обмітання стін від пилюки, 4 ганчирки для миття цегельної підлоги.

Меблі, інвентар та обладнання без дозволу командира частини не можуть переноситись із одного підрозділу в інший.

б). Коридор

Коридори приміщень повинні бути вільні для проходу. В темний час коридори повинні бути освітлені.

В коридорі, біля вхідних дверей, поблизу кімнати для зберігання зброї, обладнується місце для несення служби днювальним. Місце обладнується засобами оповіщення та зв’язку.

В тумбочці днювального роти зберігається: ротний барабан, лампи аварійного освітлення, прапорці та ліхтарі, документація чергового роти, статути, запасні ключі від замків запалювання разом з дорожніми листами на випадок тривоги та опечатана медична аптечка з описом. Навпроти днювального на стіні вивішується щит де розміщується годинник та “Перелік команд що подають черговий та днювальний роти під час несення служби”. Команди подають черговий та днювальний роти. Команди чергового роти виділяються червоним кольором. На спеціальній підставці встановлюються або вивішуються два вогнегасника.

В коридорі на висоті 100 см від полу до нижнього краю щита вивішуються на щитах розклад занять, листи нарядів, стінна  та сатирична газети, щит для об’яв, данні про керівний склад Збройних Сил, ВПС та військової частини. Всі стенди (щити) повинні бути одного виду, розміру та кольору, заголовки написані одним шрифтом.

 Спальне приміщення для особового складу

Спальне приміщення забезпечується меблями з розрахунку: ліжка та табурети – на кожного військовослужбовця, тумбочки – одна на двох, вішалки – на кожного військовослужбовця.

Для розміщення особового складу в спальних приміщеннях відводиться площа з розрахунку 4м² на кожного військовослужбовця. При цьому обсяг повітря повинен бути не менше 12 м³  на одну особу.

В приміщенні повинні бути 3-4 портрети (картини) в рамках під склом, термометр, гучномовець казарменого типу. Термометр вивішують на внутрішній стіні, поодаль від підігрівальних пристроїв, на висоті 1,5 м від підлоги. Гучномовець розміщується по середені приміщення на висоті 2 м від підлоги з визначенням відповідального та графіку роботи.

Відстань від ліжок до зовнішніх стін не ближче 50 см. Ліжка і тумбочки мають бути стандартними. Ліжка фарбуються в світло-сірий колір. На кожному ліжку ставиться порядковий номер військовослужбовця за списком для проведення вечірньої перевірки. Відстані між торцями ліжок повинні бути не меньше 10 см. Ліжка для військовослужбовців встановлюються в один або два яруси. Загальне заправлення ліжок стандартне. Нижнє простирадло завертається навколо матрацу з трьох сторін, верхнє простирадло, складене удвоє по довжині, настеляється на нижнє і запинається в “голові”.

Для захисту від пошкоджень матраців, а брезенту або іншого цупкого матеріалу виготовляється підстилка, яка по куткам прив’язується поверх сітки ліжка (з одного боку - гумкою).

Ковдри мають бути одного кольору. На одному з кутків ковдри в ногах настрочується прямокутний трикутник (бік трикутника – 10 см) з білої тканини для таврування (місць і рік видачі ковдри в експлуатацію). З боків, щоб не рвалися під час витрушування, всі ковдри мають бути підігнуті та прострочені. Ця робота виконується в майстернях по ремонту речового майна, перед видачею в експлуатацію.

Рушники, складені вдвоє по довжені, вивішуються на верхню перекладинку ліжка “в головах” складеною стороною до входу між ліжками. Для ніг – на нижній перекладинці ліжка в ногах з боку проходу. Рушник для ніг розміром 50х30 см, з тавром “Н”, розмір літери 20х25 мм, колір чорний.

Тапочки у денний час зберігаються під ліжком в ногах або на спеціальних стелажах в коридорі.

Приліжковий килимок, вдень зберігається під ліжком у згорнутому стані на пачках, що підвищені до сітки ліжка в ногах. Відстань від сітки до килимка 15 см. Приліжкові килимки розміром 50х30 см виготовляються у ремонтних майстернях оперативних командувань зі списаних ковдр. Замість килимків можуть використовуватися бавовняні (килимові доріжки), які стеляться по всій довжині спального приміщення під ліжками на відстані 60-70 см від ніжок ліжка в ногах. В денний час доріжки прибираються і зберігаються у встановленому місці.

На тапочках та килимках наносяться білою фарбою номери (висота цифр 3 см), згідно порядковому номеру поіменного списку.

На дверцях тумбочки, з зовнішнього боку у верхній частині наносяться порядкові номери військовослужбовців згідно списку вечірньої перевірки (білою фарбою, висота цифр 3 см). На фронтальній частині шухляди тумбочки, проти кожного відділення, кріпиться бірка розміром 50х20 мм із зазначенням військового звання, прізвища та ініціалів військовослужбовця.

Повсякденне обмундирування та поясний ремінь охайно укладають на ніч на табурет (стілець), взуття ставлять в ногах біля ліжка.

Шинелі і головні убори зберігаються на вішалках. Місця для них позначаються ярликами 50х20 мм із зазначенням прізвища та ініціалів військовослужбовця.

Речові мішки з належними предметами (казанок, кухоль, ложка, комплект гудзиків, крючки, нитки), індивідуальні засоби захисту, крім протигазів, зберігаються у шафах чи на стелажах в приміщеннях визначених командиром частини. Місця зберігання позначаються ярликами.

В спальному приміщенні на видному місті вивішується Схема розміщення особового складу.

Кабінет командира роти

Під кабінет командира роти відводиться окрема кімната, яка б забезпечувала проведення службових нарад та інструктивно-методичних занять з командирами взводів.

В ньому встановлюється 3 канцелярські столи, 4-6 стільців (кресел), сейф, шафа канцелярська, вішалка. Можуть вивішуватися портрети в рамках під склом, карти і схеми на рейках.

На спеціальному щиті розміщується документація командира роти.

На робочому столі командира (роти, полку) під склом розміщується встановленого формату документація.

Кімната зберігання зброї

Обладнується згідно Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та наказу МО України 1997 року № 202. Перед входом до кімнати, на видному місці вивішується плакат з витягом з Указу Президії Верховної Ради України за кримінальну відповідальність та крадіжку стрілецької зброї та боєприпасів,  (ст. 222-224 КК України).

Двері в кімнаті (грати), металеві шафи, тощо фарбуються в світло-сірий колір, грати на вікнах – в колір віконних пройомів (відповідно розділу IХ дійсного посібника).

07.04.
Тема. Надання домедичної допомоги у секторі обстрілу.
Відео: ДД

Надання першої медичної допомоги в умовах бойових дій

(в секторі обстрілу)

Надання домедичної допомоги на полі бою є основною запорукою врятування  життя  пораненому.  Аналіз  причин  загибелі  солдатів  під час ведення бойових дій вказує на те, що значну їх частину можна було б врятувати при своєчасному та якісному наданні домедичної допомоги. Близько 90 % смертей в бою відбуваються до того, як поранені дістануться медичної установи.Більшість з них несумісні із життям (обширна травма, обширна травма голови тощо). Проте деякі стани, такі як кровотеча з рани на руці або нозі,  напружений  пневмоторакс  і  проблеми  з  дихальними  шляхами можна усунути на полі бою. Така допомога і становить різницю між смертю солдата на полі бою і його одужанням у медичній установі. За умови вживання належних заходів самодопомоги,  взаємодопомоги і навичок бійця-рятувальника смерті на полі бою можна зменшити на 15–18 %.

Було підраховано, що з усіх потенційно можливих причин смерті, до 90 % з них можна уникнути  простим  застосуванням  джгута  при  кровотечі  з  кінцівок, швидкого лікування напруженого пневмотораксу і створення прохідності дихальних шляхів.

Правила надання першої медичної допомоги в зоні вогневого контакту

Правило перше

У секторі обстрілу слід у максимально стислий час надати тільки той мінімальний обсяг допомоги, який дозволить пораненому дожити до закінчення бою або забезпечить його життєздатність під час транспортування в укриття.

Якщо на пошкоджену стегнову артерію протягом 2-х хвилин не накладений джгут, то поранений обов’язково загине від непоправної втрати крові.

Якщо на пошкоджені артерії плеча та передпліччя протягом 30-40 хвилин не накладений джгут, то поранений може загинути від непоправної втрати крові.

Якщо поранений у стані коми протягом 5-6 хвилин не буде повернутий на живіт, то він може загинути від западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи.

Правило друге

У секторі обстрілу слід у максимально стислий час надати тільки той мінімальний обсяг допомоги, який дозволить пораненому дожити до закінчення бою або забезпечить його життєздатність під час транспортування в укриття.

У тимчасовому укритті час надання першої медичної допомоги для підготовки пораненого до транспортування на наступний етап евакуації не повинно перевищувати 4-х хвилин.

Тактика дій у секторі обстрілу, коли поранений не подає ознак життя

Якщо поранений не подає ознак життя: не кричить, не ворушиться і не реагує на навколишні подразники, то можна припустити тільки три варіанти його стану:

Перший варіант стану пораненого – клінічна смерть

Побачити ознаки клінічної смерті можна тільки в укритті. Нанести прекардіальний удар і проводити серцево-легеневу реанімацію, можна тільки після звільнення пораненого від бронежилета.

Дії: Повернути на живіт і залишити до закінчення бою або транспортувати в укриття в положенні «лежачи на животі».

Другий варіант стану пораненого – він живий

У пораненого немає свідомості, але є пульс на сонній артерії (кома). У положенні на спині він у будь-яку секунду може загинути: удавитися язиком або захлинутися блювотними масами. Пораненого в умовах бою може врятувати тільки поворот на живіт. Цей мінімальний обсяг допомоги можна виконати в секторі обстрілу

Дії: Повернути на живіт і залишити до закінчення бою або транспортувати в укриття в положенні «лежачи на животі».

Третій варіант стану пораненого – він мертвий

Будь-яка допомога втратила всякий сенс, але побачити ознаки біологічної смерті можна тільки в укритті.

Дії: Повернути на живіт і залишити до закінчення бою або транспортувати в укриття в положенні «лежачи на животі».

Пояснення: У секторі обстрілу не можна зняти шолом-маску, бронежилет, подивитися зіниці і промацати пульс на сонній артерії. Поворот на живіт і транспортування пораненого в положенні «лежачи на животі» дозволить зберегти життя в стані коми – найчастішої причини смерті на полі бою.

Чому поранені в стані коми, що лежать на спині, часто гинуть у перші хвилини після втрати свідомості

Розвиток коми обов’язково супроводжується блювотою, пригніченням ковтального і кашльового рефлексів. Поранений, що лежить на спині, обов’язково захлинеться блювотними масами. Багатовікове солдатське повір’я: «Якщо убитий воїн впав на спину, то він швидше за все убитий», – на жаль, часто відповідає дійсності.

Увага! Поранені в стані коми, що лежать на спині, часто гинуть протягом 5-10 хвилин.

Чому поранені в стані коми, що лежать на животі, частіше виживають на поле бою

У пораненого, лежачого на животі, відбувається мимовільне очищення дихальних шляхів. У цьому випадку солдатська прикмета, яка стверджує, що убитий воїн, що впав обличчям вниз, швидше за все живий – часто має практичне підтвердження.

Увага! Поранені в стані коми повинні чекати надання кваліфікованої медичної допомоги або транспортуватися з поля бою в положенні «лежачи на животі».

Правила повороту пораненого на живіт з наступним залишенням його на місці до закінчення бою

Правило перше

Завести руку пораненого за його голову.

Пояснення: У стані коми або клінічної смерті не можна виявити ознаки пошкодження шийного відділу хребта. Тому поворот на живіт слід здійснювати з обов’язковою підстраховкою шийного відділу хребта. Заведена за голову рука підстраховує шию і відіграє роль осі, яка значно прискорює і полегшує поворот пораненого на живіт.

Правило друге

Щільно притиснувшись до землі, захопити пораненого за далеке від себе плече і різко повернути його на живіт не піднімаючи свою голову і плечі вище голови пораненого.

Норматив: Час повороту пораненого на живіт не повинен перевищувати 5-ти секунд.

Правило третє

Залишити пораненого в положенні «лежачи на животі» і продовжити вирішення бойового завдання, якщо немає можливості транспортувати його в безпечне місце.

Пояснення: У пораненого в стані коми і, лежачого на животі, відбувається мимовільне очищення дихальних шляхів. За відсутності несумісних з життям ушкоджень, у нього є реальний шанс дожити до закінчення бою.

Правила повороту пораненого на живіт для транспортування в укриття

Правило перше

Завести руку пораненого за його голову і захопити його за далеке від себе плече.

Пояснення: У стані коми або клінічної смерті не можна виявити ознаки пошкодження шийного відділу хребта. Тому поворот на живіт слід здійснювати з обов’язковою підстраховкою шийного відділу хребта. Заведена за голову рука підстраховує шию і грає роль осі, що значно прискорює і полегшує поворот пораненого на живіт.

Правило друге

Захопити пораненого за далеке від себе плече, щільно притиснутися до його тулуба і ногою захопити його гомілку.

Пояснення: Захоплення за далеке від себе плече і захоплення гомілки своєю ногою дозволять максимально швидко і з мінімальними зусиллями перекотити пораненого на себе.

Правило третє

Захопити своєю ногою гомілку пораненого і різко повернутися з ним на спину.

Норматив: Час повороту пораненого на живіт у положенні лежачи для подальшого транспортування в укриття не повинно перевищувати 5-ти секунд.

В секторі обстрілу домедичну допомогу надають у вигляді само чи взаємодопомоги у відповідності до тактичної обстановки, в подальшому поранений транспортується в укриття, де  ризик контакту із ворогом зведений до мінімального, а  рятувальник  і поранений знаходяться в безпеці.

Завдання для опрацюванняз Захисту Вітчизни у період з 30.03 по 03.04

11 клас

Тема 1. Засоби іммобілізації. Правила користування шприц-тюбиком.

Іммобілізація – це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому. Якщо при першій допомозі перелом добре іммобілізований, потім він зростається швидше. Крім того, іммобілізація зменшує біль, що дає змогу уникнути травматичного шоку.

Нерухомість у місці перелому досягається накладанням спеціальних транспортних шин (шина Крамера із м’якого дроту,  дерев’яна шина
 Дітеріхса для нижньої кінцівки, шини медичні пневматичні  (ШМП), пластмасові шини) або підручних засобів з фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація називається  транспортною. 

Підручними засобами іммобілізації можуть служити смужки фанери, палиці, тонкі дошки, різноманітні побутові предмети, за допомогою яких можна забезпечити  нерухомість у місці перелому.

Підручні засоби, що можуть використовуватися:
- сидіння;
- рушники;
- мотузки;
- палиці;
- ремені;
- стільці;
- простирадла;
- жердини.

Табельні та підручні засоби іммобілізації

Санітар перед накладанням шини при переломах кінцівки (плеча, передпліччя, стегна, гомілки) має змоделювати її на собі або на неушкодженій кінцівці травмованого. Після цього створюється найзручніше (фізіологічне) положення травмованої кінцівки (іл. 27.2) і фіксується не менше двох суглобів, які прилягають до місця перелому. Доцільно накладати шину поверх одягу та взуття, а в місцях кісткових виступів під неї треба підкласти м’який матеріал. Не можна накладати шину в тих місцях, де уламки кістки виступають назовні. Шина закріплюється пасами, смугами тканини, бинтами, косинками медичними (іл. 27.3) тощо, але їх не можна занадто туго зав’язувати, тому що внаслідок стискання кровоносних судин порушиться кровопостачання в іммобілізованій кінцівці.

Холодної пори року треба утеплити пораненого будь-яким підручним матеріалом і напоїти гарячим чаєм або кавою.

Фіксацію переломів кісток кисті та передпліччя здійснюють за допомогою стандартної шини або шини з підручних матеріалів, яку накладають на передпліччя від пальців кисті до ліктя.

Рука при цьому має бути зігнута в ліктьовому суглобі під прямим кутом, а долоня — напівзігнута, для цього в долоню вкладають валик із м’якого матеріалу. Закріплюють шину на косинці, бинті чи паску (іл. 27.4, 27.5 а, б).

Іл 27.4 Іммобілізація підручними засобами: а — при переломах передпліччя; б — при переломах кісток кисті

Якщо шинування здійснити не можна, кінцівку, зігнуту в лікті, слід прибинтувати до тулуба або закріпити за допомогою поли куртки, кітеля, сорочки (іл. 27.6).

При переломі плечової кістки, а також ключиці та лопатки, доцільніше користуватись табельними драбинчастими шинами, які попередньо обгортають ватою чи іншим м’яким матеріалом та закріплюють бинтуванням. Шина має сягати від середини долоні пошкодженої кінцівки через спину по надлопатковій ділянці з пошкодженого боку до здорового плеча. Руку згинають у ліктьовому суглобі під прямим кутом, пальці — напівзігнуті. Щоб не було зміщення верхнього кінця шини, його зв’язують двома бинтами (ременями) з нижнім кінцем так, щоб вони проходили попереду й позаду плечового суглоба здорового боку (іл. 27.7).

Іл. 27.5. Іммобілізація верхньої кінцівки при переломах кісток передпліччя за допомогою: а — дошки та косинки медичної; б — малої піхотної лопатки

Іл. 27.6. Іммобілізація верхньої кінцівки при переломах кісток передпліччя за допомогою поли куртки

Іл. 27.7. Іммобілізація верхньої кінцівки при переломах кісток передпліччя за допомогою дротяно-драбинчастої шини Крамера

Іл. 27.8. Іммобілізація стегна за допомогою дощок

Іл. 27.9. Шина Дітеріхса: а — методика застосування: б — іммобілізація стегна (навчальна ситуація)

Іл. 27.10. Фіксація пошкодженої нижньої кінцівки до здорової

При переломах стегнової кістки необхідно створити нерухомість у тазостегновому, колінному й гомілково-ступневому суглобах. Для іммобілізації можна використовувати підручні засоби — дошки, лижі, палки тощо. Ці предмети мають бути добре підігнані й прибинтовані так, щоб створити надійну нерухомість кінцівки (іл. 27.8).

Табельним засобом для надання допомоги при переломах стегнової кістки є шина Дітеріхса. На зовнішню поверхню кінцівки шина накладається від пахвинної впадини, на внутрішню — від промежини; кінці обох шин мають виступати за поверхню підошви на 5-7 см (іл. 27.9).

У тих випадках, коли відсутні всі допоміжні засоби для іммобілізації нижньої кінцівки, її необхідно прибинтувати до здорової в кількох місцях (іл. 27.10).

При переломах гомілки іммобілізують колінний і гомілково-ступневий суглоби, а при переломах ступні — тільки гомілково- ступневий. Для їх іммобілізації також можна використовувати підручні засоби.

У поранених з переломами хребта частим ускладненням є параліч кінцівок. Запобігти йому може швидко і дуже ретельно зроблена транспортна іммобілізація хребта, для цього використовують дошки, фанеру, щити, двері тощо. Пораненого прибинтовують спиною до дошки або фанери в ділянці грудної клітки, таза, колінних суглобів та гомілки. При пошкодженнях шийного відділу хребта голову потерпілого необхідно також іммобілізувати однією або двома шинами (іл. 27.11).

Коли травма хребта супроводжується великими пошкодженнями м’яких тканин спини, пораненого необхідно вкладати на ноші вниз животом.

Іл. 27.11. Іммобілізація при пошкодженні шийного і верхнього грудного відділів хребта

Іл. 27.12. Транспортна іммобілізація при пошкодженнях таза: вгорі — створена транспортна іммобілізація; унизу — моделювання стандартних шин

Іл. 27.13. Транспортна іммобілізація при пошкодженнях таза

Іл. 27.14. Іммобілізація при переломах нижньої щелепи за допомогою пращеподібної підщелепної шини

Поранених із переломами кісток таза кладуть на тверду поверхню (на ноші настилають дошки або кілька зв’язаних драбинчастих шин) з розведеними і напівзігнутими в тазостегнових і колінних суглобах ногами, під коліна підкладають речовий мішок чи згорнуту куртку (шинель). При цьому потрібно між колінними суглобами вкласти валик і зафіксувати їх бинтом (іл. 27.12, 27.13).

При переломах щелепи іммобілізацію проводять пращеподібною підщелепною шиною (іл. 27.14).

При переломах ребер проводять туге бинтування грудної клітки під час видиху на рівні пошкоджених ребер. Краще для цього використовувати рушник, простирадло, скатертину тощо.

Крім розглянутих вище заходів надання першої медичної допомоги, є ще й інші, які спрямовані не тільки на врятування життя потерпілого, але й на запобігання важким ускладненням. При тривалому стисканні кінцівки й збереженні пасивних рухів у суглобах нижче рівня стискання проводять туге її бинтування з охолодженням (додатково не утеплюють одежею взимку і змочують бинти холодною водою влітку). За тривалого стискання кінцівки, у якій відсутні пасивні рухи в суглобах, вище рівня стискання накладають джгут, який знімають лише перед проведенням первинної ампутації кінцівки.

На полі бою всім, хто отримав переломи, великі рани й опіки, для знеболювання та профілактики шоку вводять підшкірно або внутрішньом’язово зі шприц-тюбика 1 мл промедолу в м’які тканини стегна, сідниці чи плеча. Такі дії протипоказані тим, хто має закриту травму живота чи підозру на неї. Усім ураженим з масивними травмами і великими опіками даються антибіотики з метою запобігання розвитку ранової інфекції. Використовується антибактеріальний засіб, що міститься в одному з двох безколірних пеналів АІ.

Такі заходи першої медичної допомоги, як зупинка кровотечі з рани, накладання асептичної пов’язки, іммобілізація кінцівки при переломах, забезпечення швидкого винесення з поля бою, правильної та своєчасної евакуації, зігрівання і напоєння гарячим чаєм, мають значний протишоковий ефект. Цьому ж сприяє дещо підняті нижні кінцівки після втрати крові, що покращує кровопостачання мозку.

Для запобігання повторним травмуванням голови під час транспортування пораненим, які мають черепно-мозкові травми, кладуть під голову м’яку підкладку або шинель і повертають голову набік з метою уникнення потрапляння блювотних мас у трахею.

Правила користування шприц-тюбиком  Шприц-тюбик виготовляють із пластмаси, він призначений для одноразового підшкірного або внутрішньом'язового введення лікарського засобу. Особливо зручно користуватися ним для надання невідкладної допомоги. Шприц-тюбик складається із герметичне закритого корпусу (заповненого стерильним лікарським розчином), на горловину якого надіта канюля із стерильною голкою, що захищена ковпачком. Правила користування шприц-тюбиком: 1. Однією рукою взяти шприц-тюбик за корпус, другою - за ребристий обідок канюліі повернути за годинниковою стрілкою до упору. При цьому голка своїм внутрішнім кінцем проколе мембрану, що закриває горловину тюбику. 2. Зняти ковпачок з голки, тримаючи її верх. Видавити з пластмасового корпусу повітря (до появи перших краплин з голки). 3. Голку рішучим рухом ввести в м'язи плеча, стегна або сідниці. У невідкладних випадках ін'єкцію можна зробити через одяг. 4. Натиснути пальцями на корпус шприц-тюбика і видавити лікарський розчин. 5. Не розмикаючи пальців, витягти голку із м'яких тканин. 6. Використаний шприц-тюбик приколоти до одягу потерпілого на видному місці. В записці вказати час введення ліків.

Завдання для опрацюванняз Захисту Вітчизни у період з 30.03 по 03.04

11 клас

Поняття про переломи та вивихи.

Перелом це стан, при якому порушена цілісність кістки в результаті раптового падіння, удару або скручення.  Переломи бувають двох видів.

Відкритий перелом це стан, при якому мають місце пошкодження м’яких тканин, в тому числі і шкіри, що може бути результатом впливу травмуючої сили ззовні або відламків кісток зсередини.

Закритий перелом це стан, при якому шкіра не пошкоджена.

Вивих це стан, при якому в результаті зовнішнього впливу порушується нормальне взаєморозташування кісток у суглобі.
Перелом не завжди може бути очевидним, оскільки в більшості випадків не стається складних відкритих переломів. Важливо не помилитися в діагнозі перелому і не прийняти його за забій або розтягування. В разі сумнівів, краще перестрахуватися і надавати допомогу, як при переломі.

Типові симптоми перелому:

- швидкий і надмірний набряк;
- в постраждалій області з’являється деформація;
- пошкоджена кінцівка далі від місця перелому набуває синюшного відтінку та з’являється відчуття оніміння при дотику;
- навіть невеликий рух або контакт з пошкодженою областю викликає значний біль;

- самостійні рухи ушкодженою кінцівкою практично неможливі.

Перша допомога:

Наберіть 1-0-3! Якщо у постраждалого немає станів, що загрожують життю (кровотеча, втрата свідомості, зупинка дихання, зникнення пульсу) відразу ж починайте знерухомлення зламаної кістки шиною. Функціональні шини можуть бути виготовлені майже з будь-якого матеріалу (дерево, пластик і т.д.), який є достатньо жорстким і більшим за розміром, ніж зламані кінцівки. Покладіть шину вздовж зламаної кістки і прив’яжіть її до кінцівки бинтом, марлею або будь-якою тканиною, починаючи з більш віддаленої від тіла точки.  При накладенні шини пам’ятайте, що обов’язково повинні бути зафіксовані два суглоби (вище та нижче перелому), а при переломі стегна чи плечової кістки – три суглоби. Не фіксуйте шину  занадто сильно, оскільки це може порушити кровообіг.

Якщо стався перелом кісток передпліччя, легко оберніть його журналом або товстою газетою і знерухомте кінцівку за допомогою косинкової пов’язки, ременя, смужки бинта. Знерухомлюйте таким же чином будь-який перелом верхньої кінцівки чи ключиці.
Перелом ноги вимагає двох шин, по одній на кожній стороні ноги. Якщо відповідний матеріал для шини не доступний, ви можете використовувати здорову ногу жертви в якості імпровізованої шини.
У випадку, якщо є кровотеча, то в першу чергу зупиніть її шляхом прямого тиску чистою тканиною, накладенням тугої пов’язки, а при артеріальний кровотечі накладенням джгута чи пальцевим притисканням. Сильна кровотеча загрожує життю постраждалого, тому саме її треба ліквідувати в першу чергу.
Не намагайтеся рухати зламаною кінцівкою або її частинами, так як це може ускладнити перелом.
Не давайте  нічого їсти або пити постраждалому, так як це може привести до блювоти.
Тримайте потерпілого в теплі, це дозволить зменшити вірогідність виникнення шокового стану.
До прибуття швидкої, наскільки можливо, оберігайте постраждалого від переміщень, дайте йому знеболювальне.
Пам’ятайте мнемонічне правило ICE:
“I” (ice – лід) - якщо можливо застосовуйте лід або кубики льоду в області перелому. Це дозволить запобігти набряку і зменшити біль.
“C” (compression-тиск) - якщо рана кровоточить, застосовуйте прямий тиск чистою тканиною, щоб зменшити втрату крові.
“E” (elevation-підняття) - намагайтеся тримати травмовану область вище рівня серця, наскільки це можливо. Це дозволить зменшити приплив крові до травмованої області і звести до мінімуму набряки. 

Типові симптоми вивиху:

-деформація кінцівки в області вивиху;

- набряк, біль і підвищена чутливість в області вивиху.

Перша допомога:

Ніколи не намагайтеся вправити вивих кісток силою.
Накладіть на ушкоджену кінцівку шину з метою її знерухомлення.

Застосовуйте холод на травмоване місце, щоб запобігти подальшому набряку.

Негайно зверніться до лікаря який вправить вивих та призначить відповідне лікування.

Поняття про дії розвідувального дозору, дії дозорних під час огляду місцевих предметів, загороджень, мостів, різних перешкод

Дозорне відділення призначається для своєчасного виявлення супротивника і розвідки місцевості. Воно діє на видаленні, що забезпечує спостереження за його діями і підтримку вогнем.

Солдат у складі дозорного відділення може діяти на бойовій машині піхоти (бронетранспортері) або в пішому порядку, взимку -- на лижах. Він виконує завдання спостереженням на ходу і з коротких зупинок.

При веденні розвідки далеко від супротивника на бойовій машині, коли зустріч з ним мало вірогідна, дозорне відділення рухається зазвичай по дорозі з максимальною швидкістю, а в районі можливої зустрічі з супротивником -- зовні дорогий, непомітно, скачками від одного зручного для спостереження пункту до іншого.

Якщо розвідка якого-небудь об'єкту утруднена, командир висилає піших дозорних (двох-трьох солдатів), призначаючи одного з них старшим, машина розташовується в укритті. Солдати, що залишилися в машині, ведуть спостереження за навколишньою місцевістю і діями дозорних в готовності підтримати їх вогнем.

Місцевості і місцевих предметів на шляху руху дозорні оглядають так: висувається ближче до місцевого предмету, вони спочатку оглядають його із зовнішнього боку, прагнучи виявити, чи не сховався за ним або усередині нього супротивник. Не виявивши ознак, вказуючих на присутність супротивника, дозорні підходять до місцевого предмету, оглядають його і попереду лежачу місцевість. При цьому старший дозорний, рухаючись небагато позаду свого дозорного, повинен бути готовий підтримати його вогнем, в той же час він безперервно підтримує зоровий зв'язок з командиром відділення. Переконавшись, що супротивника немає, старший дозорний подає командирові відділення сигнал «Шлях вільний». Дозорні залишаються на місці і продовжують спостереження до прибуття командира відділення. Отримавши від командира відділення наступний пункт спостереження, дозорні в такій же послідовності продовжують рух до нового пункту для спостереження. При огляді місцевих предметів дозорні довго не затримуються на одному місці.

Якщо дозорні зустрінуть підготовлену до оборони ділянку місцевості і виявлять окопи, траншеї, дротяні і мінні загороди, то вони перш за все повинні з'ясувати, чи обороняються загороди супротивником, чи зайняті військами окопи і траншеї, встановити сили супротивника, глибину і характер його оборони. Можливо, що спостереженням не вдасться виявити наявність супротивника в окопах. В цьому випадку дозорні можуть зробити деякі демонстративні дії, наприклад створити шум у дротяної загороди, з тим, щоб викликати вогонь супротивника або в крайньому випадку обстріляти загороди в декількох місцях. Якщо загорода не охороняється, потрібно відшукати обхід (прохід) або виконати прохід в загороді, після чого продовжувати рух по заданому маршруту, при цьому обов'язково позначити прохід.

Огляд лісу починається з узлісся. Ознаками наявності супротивника в лісі можуть бути: зліт птахів, слід возів, танків і автомобілів, ведучий в ліс, поламані гілки і обідрана кора на деревах, рух на узліссі, дим від костриць, блиск стекол оптичних приладів і т.п. При огляді лісу потрібно звертати увагу на верхівки дерев і хащі, щоб виключити раптовий напад супротивника.

Особливо ретельному огляду піддаються поляни, яри, кущі, гати і інші місця, зручні для розташування засідок супротивника.

Огляд населеного пункту починається здалека, по можливості з піднесених місць. Особлива увага звертається на такі місця, звідки супротивник сам може вести спостереження (дерева, дахи будов, вікна будівель і т. д.).

11. Дії в засаді

Засідка як один із способів розвідки застосовується перш за все для захоплення полонених, а також документів і зразків нового озброєння.

Найзручніше влаштовувати засідку у навмисно пошкоджених ліній зв'язку, проходів в загородах, на дорогах, стежках і інших об'єктах, де вірогідний рух одиночних солдатів, мотоциклів, автомобілів, бронетранспортерів і невеликих груп супротивника.

Позиція для засідки вибирається так, щоб вона не була видимою з боку руху супротивника, не мала демаскуючих ознак і в той же час забезпечувала раптове відкриття вогню і напад на супротивника для захоплення полоненого, документів і озброєння.

Солдат займає в засідці вказане йому місце, розчищає, якщо необхідно, місцевість для поліпшення умов спостереження і ведення вогню, готує до бою зброю і гранати, обладнав місце для стрілянини (вогняну позицію) і ретельно маскує його.

Зайнявши позицію, солдат нічим себе не виявляє, дотримує строгу дисципліну. Виділений спостерігач про наближення супротивника докладає своєму командирові встановленим сигналом.

Тут повинні виявлятися витримка, ініціатива і винахідливість кожного учасника засідки.

Дрібні групи і одиночні солдати і офіцери, наступні пішим порядком, раптовими діями захоплюються в полон. При цьому може використовуватися стрілецька зброя з приладами безшумної стрілянини.

Крупніші групи супротивника і окремі машини підпускаються на близьку відстань і знищуються вогнем. Що залишилися в живих солдати і офіцери супротивника захоплюються в полон.

При організації засідки передбачаються підгрупи нападу і вогняного забезпечення. Підгрупу нападу на супротивника зазвичай очолює командир відділення.

Якщо група супротивника складається з декількох в колоні машин, то в першу чергу відкривається вогонь по головній і останній машинах. Зупинившись, вони перекриють дорогу для останніх, що сприятиме повному знищенню супротивника. В цьому випадку по сигналу командира відкриває вогонь по супротивникові вся група. Потім підгрупа нападу швидко і рішуче під прикриттям вогню підгрупи забезпечення захоплює полонених, документи і зразки озброєння. Документи, виявлені при огляді убитих і машин, вилучаються. Умовні знаки (емблеми) на бойовій техніці супротивника запам'ятовуються або фотографуються.

Полонені і захоплені у супротивника документи, нові зразки озброєння і бойової техніки прямують командирові, що вислав розвідку, з вказівкою, де, коли і за яких обставин вони захоплені або знайдені. На захоплених документах забороняється робити які-небудь написи і позначки.